Мишка Шифман - він мудрець, бачить все до кореня. Каже: «Що нам, хай їм грець, тичуть те Прискорення? Нам політпросвітники розганяють хміль, а тим часом спритники їдуть в Ізраїль!» Він мені ще розповів, круг сільмагу бродячи, що читав про Тель-Авів в «Вогнику» Коротича. Він мене агітував, в «Рух» старавсь упхнути, і я ледве не попав до тенет «Сохнута»! Я йому спочатку - круть, аргументи з фактами: «Там харчитись не дають звично, - поросятками! Це ж дискримінація, хай би взяв їх чорт! У протест на жатці я встановлю рекорд». Зиркнув він, як людожер, і, портвейн купуючи, крикнув: «Згубний відтепер апетит акулячий! Не до шинки зараз там, справа там ідейна: ворогам усім в Саддам вставити Хусейна!» Взявся він за комір мій: «Треба туди їхати! Друг мені ти - чи тюхтій, в жінки звик до лиха ти? Має бути зборена інтифади цвіль! Плюньмо на Прискорення, гайда в Ізраїль!» Я йому: Мишко, мовляв, не збентежуй згадкою! Ти ж мене урятував, коли впав під жатку я... Але ж в мене, як-не-як, українська ряжка! Кожен пращур - гайдамак; може, бабка - ляшка... В Мишки Шифмана таки інша ситуація: згинули його батьки в гетто, в окупації; з лікарів-отруйників дядько-опікун, в мене ж - підкуркульники та бійці ОУН... Мій Мишко - ветеринар, фельдшер, бач, коров’ячий. «В нас повно таких нездар!» - пишуть йому родичі. Й на ветлікаря дарма він вступав утретє, а в Ізраїлі нема тих ветфакультетів.
       
Та Мишко кричить з чуттям: «А мені нахаркати! Їдьмо, Колю, їжі там - повні супермаркети!» Й так він розтроюдився - чисто дикобраз! Я в сільпо понудився і сказав: «Гаразд». ...Черга з самого метро в консульстві голландському; там мені дали «добро», ну, а Мишці - зась йому: «Що, - сказали, - в груди б’єш, наче випив оцту? Про народження твоє ж втрачено свідоцтво!..» Мишка випити вже встиг й зараз сушить голову: внаслідок яких інтриг в’їзд мені дозволили? Тільки не в інтризі зло, тут не до брехні: жаткою обрізало дечого мені.
© М.В.Шевченко. Переклад, 1990