Ой, леле, набридло у наброді скніти! Піти, може, з бидла - у а́нтисеміти? Вони ж - у райкомі, в профспілці, у Раді, у райвиконкомі, - коротше, при владі! Про «анти» - второпав, це - щось «не до пари»: коню - антилопа, старцям - антиквари... Та хоч в семирічці вивчав семипілля, не знаю семітів, - прослухав з похмілля... Та вибравсь я швидко зі скрути цієї, бо взнав від сусідки: це - просто євреї, які - гендлярі, маклаки та діляги, купці, крамарі, торгаші та завмаги! Хильнув я казенки... Вже били їх всяко Хмельницький, Шевченко, й його гайдамаки; то, може, на користь пішли ті потуги, й тепер не потвори вони й не хапуги? Бо з них - тільки глянь! - наша діва Марія, Мишко, мій друган (він корів у нас криє), той лікар, що різав мені аневризму, і навіть - сюрпризом! - засновник марксизму... Тут вдався у спогад співпляшник бувалий: «Вони ж, - каже, - бога із зиском продали! І ось тобі спадки Абрама Лінко́льна: на всіх нас - нападки анти́алкогольні!..» В буфетах - вже зранку обважують, скнари, та з заднього ґанку виносять товари. Беруть, гріховоди, дружин-українок, - псують нам породу й захоплюють ринок! Он, пишуть з Єгупця, що там вони - цяці, в цих ко́ристолюбців там дачі-палаци... Жидам на біду я виношу свій вирок! Я бити іду продавців та касирок!
© М.В.Шевченко. Переклад, 1991, 2011