Чи я лежу, простромлений стрілою, як шмаркач, чи, навпаки, - відвідує блондинка, - я відчуваю, що мене «пасе» спостерігач, причому - невловимий невидимка. Помічають поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Я веду її додому, нишком з нею обіймусь, а щось інше - так при ньому я соромлюся чомусь.   Як з друзями гуляю, й випиваю де-не-де - а що таке, ми ж щирі українці! - мій невидимка десь в куточку склянкам лік веде, - рахунок віднесе моїй блондинці. Всі вже бачать поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Проводжаю аж додому, поцілуюсь, обіймусь, а щось інше - так при ньому я соромлюся чомусь.   Я нервував, я сіпався, звихнувся взагалі, на хитрощі пішов: лягаю спати - горілку й сало ніби забуваю на столі; він звабиться - схоплю його за п’яти. Я кажу собі в підтримку: «Відганяй манію! Залишається блондинка ще незайманою...» Я веду її додому, нишком з нею обіймусь, а щось інше - так при ньому я соромлюся чомусь.   До того ж, шкодить він мені: наприклад, у четвер ми сидимо, чекаємо врожаю; Дмитро на хвіст від дубель-п’ять п’ятірками попер, а в мене - дубель-пусто, пропускаю! Всі тлумачать поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Я її, як несвідому, вчити грамоти візьмусь; а щось інше - так при ньому я соромлюся чомусь.   Аж ось на днях він у партком про мене написав з помилками чотири анонімки. Як я побачив на стіні цей «держполітвидав» - так втратив глузд з цієї невидимки! Взнав за почерком в доносі кралю файну мою, що лишалася і досі ще незайманою! Втямити хотів мотиви, запитав: «Навіщо, Дусь?» А вона - сором’язливо: «Щоб зайняв, бо не діждусь!»  
© М.В.Шевченко. Переклад, 2006