Авжеж, ми випили, але - за Перемогу! Та, ну їй-богу, - спитай Серьогу! Й коли б не з тирси вигнана горілка - були б тверезі до понеділка! Ми спершу пили на вокзалі у куточку, знайшли потому на площі точку, а от в якому номері трамваю - не пам’ятаю, дійшов до краю. Я ж пив з горла́, ще й після тамбурних дискусій; та був як скельце: впаду - поб’юся. Ну, а коли «коляска» підкотила - вже в нас сиділо сімсот на рило. Щоправда, третього ми силоміць втягнули; ну, тут - помилка, тут ми загнули. Адже не був на строковій він з нами, - це ми - з портвейну, це ми - без тями... А цей - розбиті окуляри й перенісся - до нас чіплявся, щоб розійшлися. На «розійтися» - враз я зголосився, і розійшовся, і розходився! Але якщо я лаяв щось - карай щомога! Та це - навряд чи, скажи, Серього! А що горлали ми слова присяги - це не з незгоди, а від наснаги! ...Тепер дозвольте кілька слів без протоколу: чого навчає сім’я та школа? - Життя саме нам робить застороги! І тут ми згодні, - спитай в Серьоги! От він прокинеться - й підтвердить все до краю: життя хай судить і хай карає! Так відпустіть нас звідси, добрі люди! Що вам цей клопіт? Життя ж засудить! Ви не дивіться, що Серьога все киває: сержант запасу, - він все сприймає. А що мовчить, так в нього це - з поваги, не для протесту, а від наснаги. Пустіть додому, сподіваємось прощення! Йому ж - в Полтаву, а я - з Ігрені... А втім - в цей час вже поїздів немає, й ніхто з попутних не зупиняє... Приємно все ж, що нас у місті поважають: дивись, - підвозять, дивись, - саджають. Розбудить вранці не цивільне «кукуріку», - сержант підійме, як чоловіка! Нас чи не з маршами проводять, як проспимся. Трояк в заначці, тож похмелимся. І все ж тепер важка у нас дорога... Ех ти, сердего! Ну, спи, Серього.
© М.В.Шевченко. Переклад, 2006
© Viktoras Pustovojus. Виконання, ?