Тут спробуй не злякатися польоту, коли напередодні, у суботу, торочив товстошкірий головбух: «Та що ІЛ-14! Он, «Боїнг» у канадців зробив під час приземлення бубух!» І хоч би сплюнув, бо диви - наврочиш!.. Та де там, - він же знає запал наш: для рідного радгоспу ми - що хочеш, хоч знов по трактори на «Ростсільмаш». І хоч трапом мене переїдь - перед зльотом на серці шкребе, і тренуюся заздалегідь, - до штанів пристібаю себе. Та, слава богу, ще не вилітаю, тож час в аеропорті коротаю: ми тут порозумілися з одним, - за стіл поприземлялись, і чарки вихилялись за те, щоб сісти там, куди летим. В кафе «Польот» під стелею - ні хмарки, там затишно, і радіо мовчить; вбіжить швейцар і гаркне: «Хто на Харків!.. Спокійно наливайте та сидіть». У польоті - стаєш майже псих від виття «полум’яних сердець», а тому - для безпеки усіх - пристебни гамівний ремінець! Мо’, сп’яну я звернувся в довідкову - і сторопів, аж став тверезий знову: таке мені сказали, що - мерсі! У нас у Конотопі - не гірш, ніж у Європі, - свобода слова, котре знають всі. Опівдні мій дружок не здужав й пити, забув свій номер рейсу та маршрут, грозився «Ту» на полі запалити, аби собі здобути парашут. Я виводив його із імли: - Це ж тобі не цигарки, - літак! Краще вже «Стюардесу» пали, - он, блукають вони просто так. Друг розповів: летів на Переяслав, зненацька гасло «Не палити!» згасло, тут - вибух!.. Та не схибив мій друган: розправив тілогрійку, між хмар спіймав течійку - та й приземлився в клумбу на майдан. Які бувають справи дивовижні!.. А поки що - у нас тут, на землі, відстрочують всі рейси за два тижні на тридцять третє грудня взагалі. Геть жену хвилювання тупе і собі у долоні плещу: якщо буде в повітрі НП - спланерую униз на плащу! Але - пригадую, що Дуська, як збирала, той плащ мені у речі не поклала, - і дав же бог дурну дружину цю!.. І є лише дві сітки, - на їжу та пожитки, - а сітками - не вхопиш й вітерцю... Не зрушу з місця, за таких обставин!.. Аж ось - повідомляють невпопад: «Шановні пасажири, що за травень! Посунутий ваш рейс на листопад». Марно сіпаюсь: це ж не Бейрут, - не завадить ніхто, крім базік, терористів на борт не беруть, а всі вади зживуть на той рік. Нехай вам здамся повним ідіотом - в європах я б літав «Аерофлотом»! У них там - зразу в небо, і «гуд бай». А нам - не треба стресу, у нас - затримка рейсу, мовляв, зайча, ще трохи пострибай. Ми ще звільнили декілька посудин, тепер до вітру снуємо щомить; вигоди - надворі, хоча і грудень, і Новий рік на «Ту» до нас летить. Друг грозився при цьому весь час, що міністра в літак запряже: «Як же так? Вся країна у нас не летить навіть поповзом вже!» Тимчасом в Петропавловську-Камчатськім, озброївшись терпінням азіатським, плюючи на запізнення своє, добу проводить третю з шампанським в туалеті сам Новий рік, - і сам за себе п’є. Помішуючи воблою в бокалі, щоб вийшов газ - від газу в нього тик, - сидить собі на аеровокзалі й чекає, щоб настав наступний рік. Та літак би в Іркутську не сів, - там на смузі і вовк застряє... От нових довгожданих часів у країні і не настає.
© М.В.Шевченко. Переклад, 2007