Вагомий, наче зірка в телескопі, десь там, у загниваючій Європі, мистецтво прославляючи своє, з актрисками розводив шури-мури обличчя європейської культури актор Жерар, пробачте, Депардьє¹. Був хлопець цей шикарний - ну, зірка із зірок, настільки популярний, що впізнають щокрок! І це не побрехеньки, помітно це усім: відомий всім Довженко - хлопчисько перед ним. Він хату мав у Каннах для престижу, а сам наймав куток собі в Парижу і саморобним гендлював вином. Бо в Каннах - ловлять поблизу квартири й купюри всі деруть на сувеніри, та й полишають голим загалом. Отож і жив в ґуральні, вичавлював вино, а в вільний час - буквально мозолився в кіно: то сам когось грабує, то ловить розбіяк, - такий вже у буржуїв невишуканий смак. І от митці із Укртелефільму запрошують його у стрічку спільну - цього, прошу пардону, Депардьє. Щоб в Києві його не взнала маса, приклеїв вуса він як у Тараса, а бульба - і своя на носі є. В Європі він фанатів й на зльоті не уник: білявий кучер втратив та чорний черевик. Юрба услід гукала: «Мосьє, оревуар! Вертайся з куснем сала, наш любий П’єр Рішар!» Ось злазить у Борисполі він з трапа, конфіденційно крізь контроль чалапа, шепоче прикордоннику «мерсі», індиферентно митницю минає, інкогніто на вулицю пірнає та анонімно влазить у таксі. Навала величенька заповнила майдан, вітаючи Шевченка (Італія, «Мілан»). Всі виграні фінали - Андрійку завдяки! Баби за ним вмирали, і навіть мужики. Шофер вмикає вогник та лічильник, і враз - Жерару тицяє мобільник: «Вас дуже поважає мій малюк! Коли ще перестрінемось ми знову; будь ласка, заспівайте колискову, шановний наш Миколо Кондратюк!» Вже критися незмога: «Я, - каже, - Обелікс²«Вам - площу Перемоги? Так це - неподалік». В очах - імла зелена, і вже - усе одно, і в позі супермена він втупився в вікно. Та тут його кіношники здогнали, втішали, єври в гривні обміняли, бо це ж - культурний обмін двох держав... Таксист сварився: «Зіпсували їздку! Що за респект якомусь Обеліску? Учора я Сердючку підкидав».
© М.В.Шевченко. Переклад, 2007