Зранку в Борисполю - я і не висловлю - щось з антициклонами не так. Я стою збентежений, торсаю одежини, на перегляд митний, як вахлак. Я у кінці стояв собі слухняно, - я зайвини спиртного трошки взяв. А спереду трясли гладкого пана відносно контрабандних клятих справ. Знайшли в трусах свинцеву сіть... У черзі загорлали: «Лічильник Гейгера ввімкніть на всі ці причандали!» І справді: десь - не з-під руки, а там, де пахви нижні, - повитягали два шматки уранового стрижня.     Ох, як він ремствував: «Я ж іноземцем став! Це мій персональний сувенір!» Та уламки поділу - на науку злодію - не пустили поки що в Каїр. Розвіюємо ми колишній одур: потрібні нам самим іще вони! Бо це ж - багатство нашого народу, хоча й пережитки старовини. Сказати треба напряму: колись-то за півкопи ми дарували будь-кому безцінні ізотопи. Кудись спливав наш паритет, немов кислотний дощик... Щоправда, в вигляді ракет, боєголовок тощо.     Лікар зуб висвердлив, хоч сльозу містер лив, й витягнули митники з дупла скриню з центрифугою, навіть під напругою від допоміжного джерела. Транзитник з пересадкою в Стамбулі (на вигляд - звичайнісінький шахрай) в валізах провезти хотів дві дулі, причому - опромінені украй. - Навіщо вам цей згубний фрукт? Є ж леденці «дюшеси», чи консервований продукт «Грушевий звар» з Одеси... - Виконую по збуту план, - поніс він ахінею. - Ренет - в Ірак, ренклод - в Іран, рентгени - у Корею!     Тяжко з карчистими контрабандистами! Цей, що непокоївся за збут, - шваркнув радіацію в митну декларацію і подався цяцею в Бейрут. Нарешті в нас пильнують митні справи, на облік взяли кожний електрон, щоб ні частинки не спливло з держави й не пурхали нейтрини за кордон! Бо ж тягнуть - саркофага шмат, води важкої жменьку... Отак наш плеканий фізмат вивозять потихеньку. Й на чужину, в далеку путь (куди - не бачать очі) Капиці легко здавна йдуть, Ландау - неохоче.     Справи страхітні ці! Що́ я для митниці? - Атомів не маю, хай їм грець! Правда, край пахви, було, «мирний атом» виколов... Ну, скажу - це ядерний синець. Хтось з фізики підручник віз в баулі, - мабуть, вивчати в їхніх медресе... Я пальці у кишенях склав у дулі, із забобону, - може, пронесе. Арабів нині не дражни, - вони в Європі шишки! Ми з Шестиденної війни їм потакали трішки. Тепер до нас біжать учвал за атомним секретом й вивозять наш потенціал на зустріч з Магометом.     Майже без ризику цуплять в нас фізику, і мовчить лічильника дзвінок. Сахаров з Курчатовим - поруч з грибом атомним - супляться з пожовклих сторінок. І я відчув страхи давноминулі, бо я ж не іноземець, врешті-решт: знічев’я знайдуть у кишенях дулі, наколку під пахвою - й під арешт! Наколку ту без зайвих фраз хоч згризти вже був радий, та нагодився тут якраз наш депутат сільради. Поважно митникам сказав: «Це ж мій односільчанин! Окрім горілки - жодних справ, та й ту - від променів узяв. Свідомий громадянин!»
© М.В.Шевченко. Переклад, 2008