Що зі мною, сон - чи ні: домовина в церкві, й правлять помин по мені привиди примерклі. Промовляли - хай їм грець! - тости та заздравиці; ссання крові залишили на кінець, коли хто цікавиться. В гроб запхали бозна-як, а найдужчий вурдалак все втискував, влаштовував і щільно утрамбовував, з натуги чмихав, спльовував, аж ікла повисовував. Панночка - як той вампір, раб гематогену - втупила жадливий зір у стегенну вену. Сотник виступив із лав, підійшов - ой, лишенько! - і промову гнівну проказав проти кровозмішення. Й весь відьмацький караул став до кола упритул, навівши зглядів серію на черевну артерію; ох, страва в кровожерів я, - тож більш не повечеряю! Зачекайте, упирі, кров чавити й жерти! В мене крутить все в нутрі, - отже, я не мертвий! Підливала пійло зле вчора відьма доблесна - загадала смерть мою, але упіймала облизня. Хто зі мною разом пив - справді, вже життям сплатив, та я - цілком захищений, хай зілля й неочищене: імунітет підвищений рятує від бабищ мене. То чого ж лежу я так - дурня з себе граю, і який же я козак, що зомлів з відчаю?! Я би спробувати міг врятувати кров свою - та, затамувавши кровобіг, марно не геройствую.                             М’язи пружити не став, і псалма не заспівав, бо хто не напинається - в житті не переймається, той менше надривається, тож краще зберігається... Враз пройняв мене озноб: Вій прийшов банькатий!.. Мабуть, скажете - було б досить сон урвати? Тільки - ось чого боюсь, поки біси тішаться: от візьму прокинуся - а дзусь, всі вони залишаться!..
                           
© М.В.Шевченко. Переклад, 2009