Ізнов усі летять Москва-Одеса, мені ж - потрібно Умань-Павлоград... А он пройшла при формі стюардеса - як принцеса, як втілення польотних всіх принад. У Вінницю - лети без перепон, й над Ужгородом - теж безхмарне небо, відкриті Київ, Харків та Херсон, і Львів - але мені туди не треба. Не тямлять в довідковій ні бельмеса, на запит мій - хихикають чогось: «Тепер уся увага, - кажуть, - рейсу на Одесу, а потім - з вами теж розберемось». Я теж громадянин та пасажир, поваги вимагаю я до себе!.. Запрошують до рейсу на Каїр? - Там спека, і мені туди не треба. Вже нудить від прочитаної преси, - це зал чекальний, чи читальний зал? З Москви, диви, літають неотеси до Одеси, а де тут наш, місцевий термінал? Мені потрібно в рідний свій куток, а на табло - якась Адис-Абеба; й нащо мені отой Владивосток? - Там холодно, й мені туди не треба. Питають в мене знову про адресу: «А що це - Умань, й де це - Павлоград? Вам, може, - до психичного конгресу, у Одесу? - Ви дуже підходящий експонат!» Дали б мені додому вже квиток, у бізнес-класі - місце будь-котре би... Тимчасом оголошують Бангкок і Делі, а мені туди не треба. «Вам швидше - на автобусі-експресі!» - Кричать мені, й не садять у літак. А від Москви до самих наших кресів - до Одеси - літають люди, й теж я хочу так! До рідних би полинути країв, - та лайнер вилітає у Ентеббе; а можна ще - в Найробі, в Тель-Авів, - хоч зараз, та мені туди не треба! ...Аж ось й мої згадали інтереси, а то усе - Брюссель, чи то Марсель... Дивлюсь - мене відводить стюардеса (міс Одеса) на літачок - дитячу карусель! Ось так, - зв’язавсь з підступними людьми, вони глузують з мене - аж гикають... Мені це остогидло, чорт візьми, і я лечу туди, куди пускають!
© М.В.Шевченко. Переклад, 2009