Я був колись завсідник всіх пивниць, - мене не звали в хати на бенкети, бо я там вівся трохи без кебети: мутив дівиць, конфузив молодиць і стріскував полтавські всі котлети. Несхожий на батьків навдивовиж - без вироду нема на світі роду - я взяв собі таку, як кажуть, моду: вчиняв то хуліганство, то грабіж й налигувавсь із при́воду приво́ду. Сварилися на мене: лоботряс, нероба, розбишака, злодіюка... Та я на це тьхував і вголос тьхукав, бо взнав, що представляю цілий клас: я люмпен був, як вивела наука! Аж ось - зійшов у гроб тоненький шар більшовиків хтозна з якого року - і в авангард утрапив я знаскоку, бо повністю - я «люмпен-пролетар», а пролетар - ще значить щось, нівроку! Я хто? - Національний вельми кадр, я - виходець з народу негібридний! Багато нас, - плодючість в нас завидна: таких же самих ростимо із надр... Ну, звісно, й харчимося відповідно. Дарма, що чорна у меню ікра, - аби були біленькі наші хали. Діяч громадський я тепер бувалий! Я вийшов із народного нутра - й не повернуся, хоч пропонували.
© М.В.Шевченко. Переклад, 2010