Ніби сплю... Із рекордом 500 кілограм я із Штатів вернувся до хати, а удома - так само зростав тарарам, як спортивні мої результати. Бо дружина та теща - і хто їх навчив?! - заявили мені ані за що: «Ти від жирних отих мериканських харчів став на зовнішній вигляд - ще важчий!» «Все село, - ганить жінка, - услід хихотить, я соромлюсь тебе, і боюся, що колись ти придавиш мене мимохіть, чи мою престарілу матусю!» І ніяк не доходить чомусь - як на гріх! - до дружини й до їйної мами: пропорційно до звершень спортивних моїх виростають мої кілограми! Може, я нагрубив, - визнаю цю вину, тільки це - не з вина, а з відчаю... Я сказав: «Ну, тебе я так-сяк обмину, а за матір твою - не ручаюсь!» ...Тільки бачу: як гирі, тягає жона зранку з ринку харчі мені ситі... Ох, не стала б від тренінгу цього вона найсильнішою жінкою в світі! І тоді я себе на дієту прирік, що до неї схиляла дружина (хоч пишалась раніш, що її чоловік - найсильніша на світі людина).                 Тут вона з її мамою - вроджений хист! - дуже швидко мене змордувала: у трьох спробах я штангу впускав на поміст. Я програв. Так цього ще замало! Я з ганьбою додому припхав крадькома, а жона - не пускає до хати: «Переможеним, - каже, - тут місця нема!» І ще щось додала її мати. Я і грюкав у двері, і в дзвоник дзвонив, - все дарма. Ач, яка гонориста! ...Тут прокинувся врешті. Будильник спинив... Важче штанги ти, доле штангіста!
© М.В.Шевченко. Переклад, 2011