- Присувайсь, хто з нуду скніє, та гукни там дальшого: ми уславим Євстигнія, государя нашого! Уявіть собі картину: дбалий татко Євстигній любу донечку Горпину збути тужиться хутній! Та не все ладнається, - царівна не збувається!.. Цар від’їхав від шосейки до кущів рокитника - раптом чує соловейка... Солов’я Розбійника! І з тих пір - вилазять очі, грудей міряє об’єм, пальці в рот кладе - так хоче засвистіти Солов’єм! Насваріться віником, щоб враз не став Розбійником!.. Вдома цар сидить та хниче, ще й химерить інколи, а касири та скарбничі півказни розтринькали! Вороги прийшли під хату, потрощили всі шибки - тут шапкує цар солдату й пригощає залюбки. Гнеться в три погибелі, бо грізні вороги були!.. Цар дивачить без перерви, кривлячись мармузою, зранку від недужих нервів таз насіння злузує. Вже замучив геть солдата: все - не так і ще не квит... Звісно, цар - експлуататор, дармоїд та паразит! Це тому він лається, що з ним ніхто не знається!..                     - Цар у нас - кумир загальний, чулий й доброзичливий! Ви ж - поводитесь брутально й взагалі неввічливо! Заявляю як свідомий офіційний менестрель!.. - Марно цар тримає вдома підлабузів-пустомель! Ви з царем куражитесь, та від ганьби - підсмажитесь!.. - Як на службі при палатах збридли макарони нам! І чому так мало платять царським охоронникам?! - А мені на цю крамолу - наплювати, вір не вір! От візьму, зречусь престолу, ув’язнюсь у монастир... - От цар-батечко сказав, ледь не всмерть перелякав! Припинив казитися - й узявся комизитися!..
© Олена Побийголод. Переклад, 2018