Ну, виходь, я тобі присвячу серенаду! Хто тобі серенаду іще просвистить? Можу - цілу добу, до упаду, як натхнення мене навістить! Це я поки що тільки жартую та кплю, це я поки тримаю фасон. Я образу терплю, та коли я скиплю - я палац підпиляю, спалю, розвалю, як не визирнеш ти на балкон! Ти відгукнись до мене неодмінно, розбійницькому серцю не відмов! Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино, послухай серенаду про любов! Гей-гей-гей, тинди-ринди! От коли б думками не шмигала ти десь-інде, я б тоді, як в пісеньці, сів би попід присінці, й ми б лузали соняхи без принди. Вся рідня моя щодо дарунків не скнара, - на весілля притягнуть кори на усіх. Так у чому тобі я не пара, так чому я тобі не жених? Так тебе я кохаю, що ніччю не сплю, а удень - голова як в чаду. От і голос зірвав, і сиплю, і хриплю, я себе загублю, може, й зовсім згублю, але врешті - тебе украду! Я женихів твоїх - через коліно! Я попсую твоєму тату кров! Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино, не нищ мою розбійницьку любов! Гей-гей-гей, тари-бари! От якби ти, Груне, клопоталась при амбарі, я б тоді, як в пісеньці, сів би попід присінці, й ми б лузали соняхи у парі. Так давай вже, Горпинко, весілля призначим! Серце нечисті - чисте моє - не розбий! І залишу я дідькам чортячим, через тебе залишу розбій! Наспіваю тобі, напою, захмелю, й на дружків я знайду угомон; я замовлю новіший концерт скрипалю - ще й знайомі в Кремлю надішлють по рублю, - тільки визирни ти на балкон! Оці мої освідчення терпи-но, бо це - кохання справжнє, c’est la vie... Ялинки-дринки, вийди вже, Горпино, тебе ж - ти бачиш? - будять Солов’ї!         Гей-гей-гей, витребені! Годі вдома киснути, немов на бюлетені! Треба нам, як в пісеньці, сісти попід присінці та лузати соняхи зі жмені...
© Олена Побийголод. Переклад, 2018