Серед згарків свічок та вечірніх молитв, Серед різних трофеїв, солдатських байок Жили діти книжкові, не знаючи битв, Нудячись від перших дитячих поразок. Дітям завжди невладний Їх дитячий день і час - Тому ми бились відважно, І до смертних образ. Матері нам латали Штани та сорочки, А ми книжки ковтали До останньої строчки. Прилипало волосся до наших лобів, Серце наше німіло від красивих фраз, І п’янив наші голови дух боротьби, З сторінок заяложених сходив на нас. Намагались збагнути - Ми, що воєн не знали, Не плекали салюти І фортеці не брали. Таїну слів «наказ», Та радість кордонів, Сенс атаки та грязь Бліндажів та окопів. А в киплячих котлах тих боїв або смут Скільки вражень для наших маленьких мозків! Ми на зрадників роль, боягузів, іуд Відбирали в дитинстві своїх ворогів. І злодійським слідам Не давали застигти. Найчудовіших дам Обіцяли любити. Друзів щоб заспокоїть, Які вірять в тебе, Ми на ролі героїв Обирали себе. Довго в мріях не можна перебувати: Вік короткий гульні - одне лихо навкруг! Спробуй мертві застиглі долоні розжати, Або зброю підняти, що випала з рук. Тим мечем вбий одну Чужу зброю потому, - Й зрозумієш ціну, - Що почому, почому. Розберись - ти байбак, Боягузу - рідня І попробуй на смак, Яка є боротьба. Якщо поруч впаде твій поранений брат, І ти будеш картати постійно себе, Він зустрів свою смерть як солдат, І жаліти, що вбили його - не тебе. Зрозумій, що пізнав, Відділив, відшукав За оскалом забрал, - Бо це смерті оскал! - Зло й брехня - подивись, Їх обличчя - брутальні, І позаду завжди - Труни й крик вороння. Якщо батьківський меч тобі служить без втоми, І сльози солоні на свій вус намотав, Якщо в страшнім бою відчув - що почому, - Ти в дитинстві належні книжки прочитав! Якщо м’ясо з ножа Ти не їв, чи з шампура, Себе «крайнім» вважав І беріг свою шкуру, В боротьбу не вступав Із підлотою світу усього - Ти життя не пізнав, Був йому ні до чого!
© Микола Попов. Переклад, 2009