Минув вже час для вступів та прелюдій, - Все добре - не брешу, без дурників: Мене запрошують великі люди - Послухать «Полювання на вовків». Можливо, запис чув він із вікон А може - із малими юшки не навариш, Як знати, - та придбав магнітофон Відповідальний десь, мабуть, товариш. Якось зібрався вдень по обіді В сімейнім колі, п’ючи холодний мус, - Тихенько, щоб не збіглися сусіди, Він взяв і клавішу натиснув «Пуск». І там не розібрав останніх слів, - Хирявий дубль дістали на роботі, - Почув він «Полювання на вовків» І те, що було також на звороті. Й концерту не дослухавши всього, Не зрозумівши, певно, слів поета, Негайно автора крикливого того Назавтра запросив до кабінету. Я не хильнув від остраху винця, Удавши, що співак-поет не п’яний, Я зразу від початку до кінця Те «Полювання» ще раз прогорланив. ’ Його просили діти трохи мило, Щоб посмішку він випустив з полону. А він мене прослухав десь примхливо І поплескав легенько у долоні. Із бару пляшку взяв вина зелену, Із срібної фольги - уся головка, А потім видавив: «Так це ж про мене! Про нас усіх, - до біса вовки!» Я не чекав, звичайно, що так буде - Вже три роки у день по п’ять дзвінків: Мене запрошують до себе знані люди - Щоб я співав їм «Полювання на вовків».
© Микола Попов. Переклад, 2009