І чому все не так? Ніби все, як завжди, Та ж небесна блакить над тобою, Ті ж повітря й вода, той і ліс край води, Тільки він не вернувся із бою. Не збагнути тепер, хто мав рацію з нас В суперечках без сну й супокою. Що бракує його, лиш тепер я дізнавсь, Коли він не вернувся із бою. Він мовчав недоречі, й не в такт він співав, І завжди не про те він говорив. Він вставав на світанні, він спать не давав, А тепер не прийшов він із бою. Те, що порожньо стало, те ясно без слів, Враз помітив я: нас було двоє. Наче вітер для мене багаття згасив, Коли він не вернувся із бою. Забуяла сьогодні раптово весна, Як зазвичай, окликнув його я: «Друже, дай, докурю...» Лиш почулась луна. Він учора не вийшов із бою. Наші мертві живих не полишать в біді, Як на варті живих ті, що (в)пали. В лісі небо відбилося, як у воді, І дерева блакитними стали. Нам не тісно було й у землянці із ним, Нам і час для обох плив рікою, Все одному тепер - лиш здається мені: Я також не вернувся із бою.
© Віктор Леві. Переклад, 2016
© Олександр Яворський. Виконання, 2017