Я несла свою біду по весняному льоду. Підломився лід, і душа обірвалася. Камінцем під лід пішла, а біда, хоч і важка, та на самому краю і зосталася. І з того самого дня скрізь шука мене біда. Поговори з нею блудять з небилицями. Те, що я не померла, знала край води верба, та ще перепели чули з перепилицями. Хтось із них довів йому правду, пану моєму. Вони видали мене, зговорилися. Від запалу сам не свій, рушив в мандри любий мій, а за ним біда з журбою учепилися. І мене він наздогнав, в руки взяв, поцілував. А біда за ним в сідлі посміхалася. Лише день був і ще ніч, а біда на вічну віч, а біда на вічну віч та й зосталася.
© Олег Скрипка. Переклад, 2005
© Олег Скрипка. Виконання, 2005