Я не люблю фатального кінця і від життя ніколи не стомлюся. Я не люблю ту пору, коли я мовчу без пісні, не сміюся. Я не люблю холодного цинізму, в захоплення не вірю. Ну, і ще - коли чужий в мої листи полізе, заглянувши мені через плече. Я не люблю, коли наполовину чи зовсім роблять перегони. Я не люблю, коли стріляють в спину, а також проти вистрілів у скроні. Ненавиджу плітки у ролі версій, вагання, привілеїв шило, або - коли постійно проти шерсті, або - коли на склі залізо слід лишило. І впевненості ситої не люблю - хай краще гальма працювать не схочуть. І гірко так, що слово «честь» загублять, і з честю наклепи розсіють поза очі. Коли я бачу поламані крила - нема мені жалю не просто так: не люблю насильство і безсилу, - ось тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю себе, коли боюся, і гірко так, коли невинних б’ють. Я не люблю, коли залазять в душу, тим більше - як туди плюють. Я не люблю манежі і арени, бо там мільйон міняють за гроша, - нехай в майбутньому великі зміни - не змириться із цим моя душа!
© ?. Переклад, 2008