Коли вода Всесвітнього потопу У межі берегів вернулась знов, Із піни відступавшого потоку На землю тихо вибралась Любов, Живлющий еліксир чудовий мов, В повітрі розчинившися до строку. Такий ще дивний дехто в світі є, Хто суміш цю на повні груди п’є, Ні нагород, ні кари не чекає І, дихаючи ніби просто так, В такого ж дихання нерівний такт Неначебто зненацька потрапляє... Я поля для люблячих встелю - Уві сні співайте й наяву!.. Дихаю, і значить - я люблю! А якщо люблю, то я живу! Світи Любові - вічні та безмежні. Герої й лицарі - це їх народ. Їм досвід гарантується бентежний Випробувань великих і знегод, Розлук далеких, подвигів, пригод, Щоб стала не від чого не залежна Любов їх. Та все це - хіба ціна За те блаженство, що ним є вона? Пожертвувати всім за неї варто, На ризик будь-який, на смерть піти. За ці Любові Чистої Світи Не шкода все поставити на карту. Свіжий вітер з ніг збивав, та знов Люблячих він з мертвих воскресив, Бо допоки не зазнав любов, Справді ти не дихав і не жив! Героїв цих збагнути геть не вміє Звичайних обивателів юрба, Що в боротьбі за їжу костеніє, Хоча даремна вся ця боротьба. Але ми обивателі хіба І не шануєм їх, не розумієм? Їх голоси зливаються у такт, А душі з квітів п’ють нектару смак, Вдихати разом вічність мають вміння І зустрічатись з подихом в устах На крихких переправах та мостах, На перехрестях Божого Творіння. Я поля для люблячих встелю - Уві сні співайте й наяву!.. Дихаю, і значить - я люблю! А якщо люблю, то я живу!
© Петро Рух. Переклад, 2016