Хутчіш! Вже сурми заревли І ревом кваплять лови. Мисливці в душах натягли Тятиви жил волових. Забави людям до снаги, Несхожі - завжди вороги. Мчать стріли із безодні. Стрільці на влучність мастаки, І смерть двом лебедям, яких Повінчано сьогодні. Вона жила під сонцем. Там Лік зір не має ліку. Туди під силу лиш птахам, Літаючим од віку. Злети, і два крила розкинь В густу і тріпотливу синь, Пливи по Божих схилах, Де лиш Безмежне має суть, І куди янголи несуть Людську печаль на крилах. Та двом від долі не втекти, В ній щастя - мить єдина. Дзвенить, дивуючи світи, Їх пісня лебедина. Крилатим янголам рідня, З небес на землю серед дня, За небезпек причастям, Вони прямують. А з-за стін Слідкують з пильністю за тим, Щоб вкоротити щастя. Вже витирають піт з чола Падіння винуватці. „Мить, зупинись!” Земля мала, Молитвам не збуваться. І, мабуть, слід їх дальший шлях В віршах шукати і піснях - Щасливців на годину. Бо, хоч і падали дониз Із неба сьомого вони, Та все ж по небу линуть.
© Олександр Ніконов. Переклад, 2012