Я не люблю фатальних результатів, Не втомлююсь ніколи від життя. Я пори року не люблю ніякі, Якщо пісень веселих в них нема. Я не люблю холодного цинізму, В захопленість не вірю, та іще Коли в мої листи чужий хтось лізе, Чи заглядає в них через плече. Я не люблю коли наполовину, Чи як розмову припиняє гул. Я не люблю коли стріляють в спину, Я також проти пострілів впритул. Ненавиджу плітки по типу версій, Як сумнів хробак точить, і хвалу, Або коли увесь час проти шерсті, Або коли залізом йдуть по склу. Я впевненість не люблю надто ситу, Вже краще, щоб відмовило гальмо! Так прикро те, що слово «честь» з ужитку Вже вийшло, зате «наклеп» увійшло. Коли поламані я бачу крила, Нема в мені жалю і не дарма - Я не люблю насилу і безсило, Розп’ятого шкода тільки Христа. Себе не люблю, коли нерішучий, Невинуватих прикро коли б’ють, Я не люблю коли влізають в душу, Тим паче, коли в неї наплюють. Я не люблю арени і манежі, На них мільйон збирають по рублю. Попереду хай зміни йдуть безмежні, Ніколи цього я не полюблю.
© Олександр Яворський. Переклад, 2014