Ой, де вчора я був, не знайду, хоч убий. Пам’ятаю, що стіни шпалерами. Клавка - точно була, й товаришка при ній, Цілувався я з ними, мегерами. Вранці хтось говорив, що лякав всіх, і що господиню сварив І робив казна-що. Голодранцем стрибав, матюкав і горлав, Ну, а батько, казав, все одно генерал. І сорочку порвав, себе в груди лупив, Та й казав, що мене усі продали. Кажуть, спокою вже не давав, і добив всіх присутніх блатними акордами. Потім скінчив бухати - втомився, на жаль, став в підлогу кидати шляхетний кришталь. Лив на стіни вино, а з під кави сервіз, Розпахнувши вікно, взяв і викинув вниз. Всі мовчали, бо їх охопив лютий жах, але потім собою пишалися: Зав’язали разом по руках и ногах, І тоді під кінець повтішалися. Хтось в обличчя плював, хтось лив в рот первака, танцюрист танцював на мені «гопака». Та вдовиця, як раз пригадавши одне - живемо тільки раз - вшанувала мене. Й полотнів я на кухні з розбитим лицем, Зробив вигляд, що став відступатися. - Розв’яжить, люді добрі, та й справа з кінцем! Розв’язали, але поховалися. І тоді почалось - що не скажеш в словах, звідкіля удалось стільки сили в руках! Розлютився в момент, як скажений бізон, розтрощив двері вщерть, вікна, стіл і балкон. Ой, де вчора я був, вже не знайдеш кінців, Пам’ятаю, що стіни шпалерами. Залишилось лице, а на ньому синці, оце ж біс так попутал з холерами! Може, правда воно, Ну а може - і ні. Залишилось одне - Поховання в труні. Та вдова майже все пережити змогла, Пожаліла мене І до себе взяла.
© Сергій Борщ. Переклад, ?
©
Сергій Борщ. Виконання, 2015