Веселих люблять менше, але швидше, Красивих люблять більше і частіш, - І мовчазних теж люблять, тільки рідше, Зате якщо вже люблять, то сильніш. Не кричи ніжних слів, не кричи, До пори їх потримай в неволі, - Хай кричать пароплави в ночі, Ну а ти промовчи, промовчи, - Поспішиш - і шукай вітру в полі. Вона читає лиш сумні романи, - Хай порівняє, сумніви облиш, - Адже з’явились чорні вже тюльпани - Щоб білі ще здавалися білІш. Не кричи ніжних слів, не кричи, До пори потримай їх в неволі, - Хай поети кричать, граки чи, Ну а ти промовчи, промовчи, - Поспішиш - і шукай вітру в полі. Слова біжать, їм тісно - ну і що ж, а? - Спізнитися не бійся слово взять. Багато слів, але все ж якщо можеш - Скажи, коли не можеш не сказать. Та цих слів не кричи, не кричи, До пори потримай їх в неволі, - Хай кричать пароплави в ночі... Змовкни і промовчи, промовчи, - Поспішиш - і шукай вітру в полі.
© Петро Голубков. Переклад, 2012