В сузір’ї далекому Тау Кіта Неясно все нам і надалі. Сигнал посилаєм: «Ви що оце там?» А нас посилають ще далі. На Тау Кіті Живуть в красі ті, Живуть, так би мовить, без роздуму Товариші наші по розуму. Ось, рухаюсь в промені, часом кручу Без альтернативно, у мисці, До Тау Кіти оцієї лечу, Щоб з цим розібратись на місці. На Тау Кіта Чогось, да не так: Там таукітайска ця братія Здуріла, за нашим поняттям. Поки що у анабіозі лежу, Ті таукітяни буянять. Все рідше в зв’язок з ними зараз вхожу - Бо дуже вони хуліганять. У таукітів У алфавіті слів Замало, і устрій - придворний, І гумор у них весь потворний. Посадка відмінна, немов власний зад, Злегка відбивач покрививши. Я крикнув по-таукітянскі: «Віват!» - В контакт, так би мовить, вступивши. У таукітян Наружність - обман, Тут з ними не можна змагаться: Те з’являться, то розчиняться... Нам таукітянін - як вам папуас, Мені про них щось натякнули. Я крикнув: «В Галактиці сором від вас!» У відповідь - чимось мигнули. На Тау Кіті Умови не ті: Нема атмосфери, - страхіття! Та таукітяни привітні. У запалі я крикнув їм: вас всіх я мав!.. Та кібернетичний гаджет Настільки буквально мене переклав, Що соромно стало. Пробачте! Та таукіти, Такі от скоти, Напевно устигли залляться: То з’являться, то розчиняться... «Ми брати по статі, - кричу, - мужики! Ну що...» - Тут мій голос зірвався, Я таукітянку схопив за грудки: «Ану, - їй кажу, - признавайся!..» Вона: «Відійди!» - каже, Мовляв, ми тут без біди - Не хочем з мужчинами знаться, А будем тепер брунькуваться! Не знаю, підняв як я свій зореліт, Лечу, а вже настрій питейний: Земля років в триста скакнула вперед, Як вірить у геній Ейнштейна! Що якщо і там, Як на Тау Кіта, Жахливо підвищились знання, А, що якщо і там - брунькуванням?!
© Володимир Туленко. Переклад, 2019