Коли вода Вселенського Потопу У русла й береги вернула знов, З смарагдо-білосніжного потоку На сушу тихо вибрела Любов Й розтанула у мороці до строку, А строку сорок обручів-оков. І диваки - таких ще пошукай. На повні груди п’ють п’янкий розмай! Не ждуть ні нагород, ні покарання, І думаючи, п’ють що просто так, Вони зненацька потрапляють в такт Такого ж серце ритму і дихання. Я поля закоханим стелю: Хай співають уві сні і наяву, П’ю розмай - і значить, люблю, Я люблю, і значить, я живу! Багато буде мандрів і блукання: Любові край - то неосяжний край, І лицарям своїм випробування Любов складе - їх спробуй розгадай. Забагнуться їй далій розставання, І скаже: спокій-сон мені віддай! Закоханих назад не повернути, І кару Божу в змозі понести, Життям вони готові ризикнути, Щоби не розірвать, щоб зберегти, Чарівні ті повітряні мости, Які між ними зміг хтось протягнути. Я поля закоханим стелю: Хай співають уві сні і наяву, П’ю розмай - і значить, люблю, Я люблю, і значить, я живу! До багатьох, кого накрила лава, Не докричишся, скільки не зови, Недобра слава їм і марна слава Веде рахунок на людській крові,     І душі їх блукають в травах-сон, І голоси лунають в унісон. Їм пити вічність в подиху одному, Стрічатись із зітханням на вустах На нетривких паромах і мостах, На перехрестях світобурелому. Я поля закоханим стелю: Хай співають уві сні і наяву, П’ю розмай - і значить, люблю, Я люблю, і значить, я живу!
© Ілля Кормильцев. Переклад, 2018