У давно забутих Богом Диких Муромських лісах Усіляка бродить погань, На людей наводить страх. Розбишаки-солов’ї на дубах висять, А мерці в трунах кістками виляскують... Страшно - аж жах! У багнюці та болотах Там водяники сидять, Там живе така гидота - Неможливо й розказать. Хто з конем, хто без коня - не сховаються, А в кущах лісовики в «дурня» граються. Страшно - аж жах! І який би лобуряка Не втрапляв у темний ліс, Хто за дівкою, хто з ляку, А хто здуру в хащу ліз - Вже й сліди замело хуртовинами, І не бачив їх ніхто - всі загинули. Страшно - аж жах! Із заморського із лісу, Де вже й зовсім страшний суд, Де чортяки злі до біса - Мало себе не жеруть, Притяглися, пропади вони пропадом, Щоб чортячим ділитися досвідом. Страшно - аж жах! Шеф місцевої сволоти Влаштував бучний бардак, А від тих був Змій триротий І огидний вурдалак. Насмоктались первака - в мозок вдарило, То й по трунах гопака як ушкварили... Страшно - аж жах! Змій падлючий впивсь до краю, Вліз на дуба і реве: - Виводи дівок, хазяїн, Хай покажуть, що в них є! Лішаки нехай попляшуть - помилуюся, А не будуть - матір вашу, тут спалю усе! Страшно - аж жах! Отаку страшну образу Не стерпів абориген, Заволав: - Свиня, зараза, Сучий син, інтелігент! Забирайся зі своїм клятим лобурем, З вурдалакою отим, щоб він лопнув був! Страшно - аж жах! Заревіли патріоти: - Увірвався вже терпець! Де ота п’яна сволота? Виходи до нас на герць! Бач - нажерся «столиці» - аж хитається, А туди ж - за спідниці хапається! Страшно - аж жах! А от тепер поважні люди Вам розкажуть, як колись Билась погань - груди в груди, Аж стогнав дрімучий ліс. Повбивали одне одного рогами - То й немає в лісі жодного з погані. Й не лячно ніяк!
© Сергій Левітаненко. Переклад, 2009