Я, Микола Васильович Шевченко, народився 25 січня 1938 р. посеред Дніпропетровщини, у сім’ї розкуркулених колгоспників.
Після скінчення в 1954 р. семирічки маю повну середню восьмирічну освіту (бо два рази вчився в третьому класі).
В 1954-55 рр. працював у рідному колгоспі в рільницькій бригаді, в 1955-56 рр. був робітник у кузні на МТС.
В 1956-59 рр. проходив військову службу у нашій Радянській Армії, в танкових частинах; там став комсомольцем й зайнявсь важкою атлетикою, отже, звільнився в званні єфрейтора.
В 1959-60 рр. працював у Донбасі на шахті.
В 1960 р. повернувся до рідного колгоспу, до 1979 р. був механізатором, ланковим.
В 1964 р. вступив до лав членів партії КПРС. У тому ж році оженився (за непорозумінням, що мене поплутали з односельцем Дмитром Чепурним) на Явдосі Якимівні Побийголод, 1942 р. народження, робітниці свиноферми.
В 1965 р. в нас з дружиною народилася донька Олена, в 1968 р. - син Петро, в 1972 р. - другий син Павло; в 1976 р. - призовий кнур Богдан.
В 1973 р. обирався в народні засідателі райсуду нашого району.
В 1977 р. я отримав подяку райкому за припинення паніки несвідомих елементів під час проведення учбового землетрусу. В тому ж році їздив на завод «Ростсільмаш», щоб прискорити отримання нових комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, бо це неправильно, що ми її два роки не могли одержати, хоча мали наряд, і прийшлося мене відрядити.
В 1979 р. мене виключили з ланів членів партії КПРС за зв’язок із закордоном у письмовій формі, але швидко поновили за непорозумінням, що мій кореспондент повернувся назад.
В 1980 р. став переможцем обласних змагань з боксу й за непорозумінням був висунутий до складу радянської олімпійської збірної ветеранів спорту на посаду метальника молотів, та жінка не дозволила.
В 1983 р. одержав грамоту та медаль ВДНГ за кнура Богдана, вигодуваного в особистому хазяйстві під час виконання Продовольчої Програми партії КПРС.
В 1985 р. мене направили на партійну працю поміж колективу самодіяльності нашого району. В тому ж році (повинен признатися як комуніст) закохався в заміжню завідуючу птахофермою, але дружини так і не зрадив й зберіг моральний вигляд своєї доброчесності.
В 1986 р. самотужки зібрав з синами легковий автомобіль з запчастин до комбайну, бо готувався до автопробігу «Париж - Дакар», але жінка та райком не пустили. Замість цього в 1987 р. їздив у турпоїздку за кордон, але повернувся.
В 1988 р. після перебудови й скасування самодіяльності та народної творчості в нашій області став звільненим парторгом рідного радгоспу.
В 1989 р. три тижні перебував в облпсихдиспансері за непорозумінням, про що маю довідку.
В 1990 р. отримав дозвіл на виїзд до держави Ізраїлю, але не проміняв свою Батьківщину на батьківщину мого односельця Михайла Шифмана.
В 1998 р. думаю вийти на пенсію та поїхати на Крайню Північ Америки, де в мене таки є родичі за кордоном.
 
В чому й підписуюся про нерозголошення,
Шевченко М.В.



© М.В.Шевченко. Вільні переклади, 1988-2017
© Володимир Висоцький. Вірші, 1960-1980
© Кирило Філософ. Літери, 863