«Тут скрізь, що не крок, то поема, усе тут — легенда жива», — сказав поет про Горлівку. Важко повірити, що місту понад сто років: всюди нові ясноликі будинки, молода зелень, широкі асфальтовані проспекти й вулиці. І безліч баштових кранів над новобудовами.

Перші поселенці на території нинішньої Горлівки, що складалися переважно з запорізьких козаків та кріпаків-утікачів, з’явилися на початку XVIII століття. У другій половині XIX століття, після скасування кріпосного права, на Донбасі почала швидко розвиватися вугільна промисловість. Восени 1867 року неподалік від слободи Микитівка було збудовано бараки, майстерні та інші споруди, пов’язані з підготовкою до видобутку вугілля. Так було покладено початок робітничому селищу Горлівка, названому так на честь гірничого інженера П. Горлова.

З розвитком промисловості та вугледобування зростало й робітниче селище. Але обростало воно переважно злиденними халупами, мазанками, напівземлянками, в яких жило майже все його трудове населення.

Незвичайно важкою була праця гірників. По дванадцять годин на добу працювали вони в шахті. У темному підземеллі довбали обушком пласти, навколішки тягли санки, вантажені вугіллям, на кілька годин засинали у землянці, щоб потім знов піти лід землю.

— В землянці живемо, під землею працюємо, у землю й підемо! — гірко жартували вуглеруби.

Не раз виступали робітники Горлівки проти експлуатації та безправ’я. Особливо значним було збройне повстання у грудні 1905 року — один з найбільших виступів донецького пролетаріату проти капіталізму та самодержавства. На допомогу горлівцям прийшли робітничі загони з Єнакієвого, Ясинуватої, Авдіївки, Дебальцевого, Кадіївки, Дружківки. Та сили були нерівними. Повстання було потоплено в крові, і тільки у 1917 році шахтарі здобули жадану свободу.

В роки громадянської війни і в період відбудови народного господарства гірники Донбасу були у перших рядах борців за владу Рад, за нове життя. Багато славних сторінок в героїчний літопис краю вписали трудівники, шахтарської Горлівки.

На початку тридцятих років вибійник горлівської шахти № 1 «Кочегарка» Микита Ізотов виступив одним з зачинателів руху за підвищення продуктивності праці на основі оволодіння технікою. Великий пролетарський письменник Максим Горький, який назвав Ізотова богатирем, сказав про нього, що він підніс працю свою на височінь мистецтва.

Сьогодні, вилитий з металу, шахтарський богатир стоїть на гранітному п’єдесталі, немов щойно піднявся на-гора й замилувався рідним містом. Це перший у світі пам’ятник шахтареві. Його встановлено на проспекті імені В. І. Леніна, який Ізотівська вулиця з’єднує з проспектом Перемоги.

Ім’я В. І. Леніна невіддільне від біографії сучасної Горлівки. Вже кілька десятиліть його носить шахта № 5. Восьмого червня 1923 року загальні збори робітників і службовців цього підприємства ухвалили: «Держрудник № 5 назвати ім’ям товариша Леніна, а свого любимого вождя просити прийняти на себе звання Почесного вибійника».

На вічне зберігання передано трудівникам цієї шахти пам’ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС на честь 50-річчя Великого Жовтня.

За революційні і трудові звершення та у зв’язку із 100-річчям з часу заснування відому всій країні шахту «Кочегарка» нагороджено у 1967 році орденом Леніна.

Невпізнанним став труд шахтаря за роки Радянської влади. Гірники одержали першокласну вітчизняну техніку. Породу в лаві прибирають пневматичні машини, широкими підземними магістралями мчать потужні електровози й гіровози.

Дореволюційний шахтар за дванадцять годин міг нарубати обушком не більше як три тонни вугілля. А комбайнова бригада Героя Соціалістичної Праці Василя Федотовича Мозгового з шахти імені Рум’янцева нині щозмінно видобуває 550 тонн, хоча тривалість її робочого дня вдвічі коротша.

Щодня шахтарське місто відправляє десятки великовагових ешелонів, навантажених вугіллям.

Але сьогоднішня Горлівка пишається плодами не тільки шахтарської праці. Вона дає країні ртуть, кокс, доломіт, продукти хімії. Продукція горлівських підприємств експортується більш як у 30 країн світу, знають її в усіх республіках нашої країни.

Ордена Трудового Червоного Прапора хімічним комбінат імені Серго Орджонікідзе — первісток довоєнних п’ятирічок. Нині це одне з найбільших підприємств хімічної промисловості країни.

Вугільні комбайни, які випускає Горлівський машинобудівний завод імені С. М. Кірова користуються великим попитом у багатьох країнах світу і не раз були удостоєні високих нагород на міжнародних виставках.

Одне з провідних підприємств кольорової металургії—Микитівський ртутний комбінат.

Горлівці з гордістю називають імена Героїв Соціалістичної Праці вибійників І. Капичка і В. Сафонова, будівельника К. Сипитого, металурга В. Кузьміна, хіміка М. Біби, токаря П. Оксеня та багатьох інших уславлених земляків.

Багате духовне життя сьогоднішньої Горлівки. Тут є Педагогічний інститут іноземних мов, філіал Донецького політехнічного інституту, 6 технікумів, 13 профтехучилищ. Кожний четвертий мешканець міста — учень або студент.

До послуг горлівців більше двохсот бібліотек, книжковий фонд яких налічує понад мільйон томів. У міській картинній галереї представлено близько 700 творів образотворчого мистецтва. Тут є полотна таких видатних живописців, як Левітан, Врубель, Куїнджі. Значне місце посідають роботи донецьких художників і скульпторів — Сахненка, Ясиненка, Полонника.

Бажаним гостем горлівців буває композитор Дмитро Кабалевський. Написаний ним реквієм «Пам’яті героїв Горлівки» щодня звучить біля могили Невідомого солдата.

Далеко за межами України відомий заслужений самодіяльний народний ансамбль танцю шахти «Кочегарка». Він двічі виступав у Москву перед делегатами з’їздів Комуністичної партії Радянського Союзу, побував у Шотландії, де демонстрував своє мистецтво гірникам. У студіях Палацу культури цієї шахти починався творчий шлях солістки Великого театру СРСР, лауреата Державної премії Євгенії Смоленської, кіноактора Миколи Гриценка.

Понад сорок років у місті працює літературне об’єднання. До останніх років свого життя в ньому брав діяльну участь старіший шахтарський поет, літописець Донбасу Павло Безпощадний. Під час війни його крилаті рядки «Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано» поширювали у листівках молодогвардійці. Самодіяльними літераторами Горлівки — шахтарями, будівельниками, педагогами й лікарями — випущено у видавництвах Москви, Києва, Донецька більш як сто книг віршів, оповідань, повістей і нарисів. Лауреатом Всесоюзного конкурсу на кращий твір літератури про робітничий клас став тесля Єгор Гончаров, автор книги «Як забивають цвяхи», випущеної видавництвом «Молодая Гвардия».

Трудівники міста свято зберігають пам’ять про тих, хто віддав своє життя за свободу і честь нашої Батьківщини. Людно вечорами у сквері імені Радянської Армії, де горить Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Завжди лежать свіжі квіти біля пам’ятника горлівцю Борису Котову — поету, Герою Радянського Союзу, який вчинив воїнський подвиг у битві з фашистами. Часто до Горлівки приходять листи від трудящих Будапешта. В столиці нової Угорщини стоїть пам’ятник її національному герою, радянському парламентеру Іллі Остапенку. Колишній вибійник шахти імені В. І. Леніна, він загинув за свободу братнього народу. В димному сталінградському небі повторив подвиг Гастелло горлівець Іван Веденьов. Біля берегів Балтики закрив тілом амбразуру ворожого доту шахтарський син Михайло Холод, посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. По-звірячому був закатований фашистами знатний вибійник, ординарець С. М. Будьонного Єрмолай Єрмачек, який відмовився добувати вугілля для ворога. Героїнею померла юна партизанка Паша Стежко, комсомольська сестра Зої Космодем’янської.

Пам’ять про героїв, що віддали своє життя за те, щоб ще краще й багатше цвіла наша земля, живе в серцях і ділах горлівців.

З кожним днем місто гарнішає і впорядковується. За роки дев’ятої п’ятирічки житлова площа Горлівки збільшиться на 600 тисяч квадратних метрів. Стане до ладу найбільша в країні трикотажна фабрика. Будуть збудовані чотири середні школи, дві поліклініки, лікарня й два профілакторії. Тролейбусна лінія довжиною 15 кілометрів з’єднає центр з Калінінським районом. На колишніх окраїнах піднімуться світлі багатоповерхові будинки. Багато буде зроблено по дальшому озелененню міста та впорядкуванню місць масового відпочинку. Ще змістовнішим й різноманітнішим стане духовне життя Горлівки — міста трудівника і творця.

«Здесь каждое место поэма, легенда на каждом шагу», — сказал поэт о Горловке. Трудно поверить, что городу более ста лет: всюду новые светлолицые дома, молодая зелень, широкие асфальтированные проспекты и улицы. И множество башенных кранов над новостройками.

Первые поселенцы на территории нынешней Горловки, состоявшие В основном из запорожских казаков и беглых крепостных, появились в начале XVIII столетия. Во второй половине XIX столетия, после отмены крепостного права, в Донбассе начала быстро развиваться угольная промышленность. Осенью 1867 года недалеко от слободы Никитовка были построены бараки, мастерские и другие сооружения, связанные с подготовкой к угледобыче. Так было положено начало рабочему поселку Горловка, названному в честь горного инженера П. Горлова.

С развитием промышленности и угледобычи рос и рабочий поселок. Но обрастал он в основном убогими халупами, мазанками, полуземлянками, в которых жило почти все его трудовое население.

Невероятно тяжелым был труд горняков. По двенадцать часов в сутки работали они в шахте. В мрачном подземелье долбили обушком пласты, на четвереньках тянули груженные углем санки, на несколько часов засыпали в землянке, чтобы потом снова уйти под землю.

— В землянке живем, ПОД землей работаем В землю и уйдем! — горько шутили углерубы.

Не раз выступали рабочие Горловки против эксплуатации и бесправие. Особенно значительным было вооруженное восстание в декабре 1905 года — одно из крупнейших выступлений донецкого пролетариата против капитализма и самодержавия. На помощь горловцам пришли рабочие отряды из Енакиево, Ясиноватой, Авдеевки, Дебальцево, Кадиевки, Дружковки. Но силы были неравными. Восстание было потоплено в крови, и только в 1917 году шахтеры обрели желанную свободу.

В годы гражданской войны и в период восстановления народного хозяйства горняки Донбасса были в первых рядах борцов за власть Советов, за новую жизнь. Много славных страниц в героическую летопись края вписали труженики шахтерской Горловки.

В начале тридцатых годов забойщик горловской шахты № 1 «Кочегарка» Никита Изотов выступил одним из зачинателей движения за повышение производительности труда на основе овладения техникой. Великий пролетарский писатель Максим Горький, назвавший Изотова богатырем, сказал о нем, что он возвысил труд свой до высоты искусства.

Сегодня, отлитый в металле, шахтерский богатырь стоит на гранитном пьедестале, будто только что поднялся на-гора и залюбовался родным городом. Это первый в мире памятник шахтеру. Он установлен на проспекте имени В. И. Ленина, который Изотовская улица соединяет с проспектом Победы.

Имя В. И. Ленина неотделимо от биографии современной Горловки. Уже несколько десятилетий его носит шахта № 5. Восьмого июня 1923 года общее собрание рабочих и служащих этого предприятия постановило: «Госрудник № 5 назвать именем товарища Ленина, а своего любимого вождя просить принять на себя звание Почетного забойщика».

На вечное хранение передано труженикам этой шахты памятное Красное знамя ЦК КПСС, Президиума Верховного Совета СССР, Совета Министров СССР и ВЦСПС в честь 50-летия Великого Октября.

За революционные и трудовые свершения и в связи со 100-летием со времени основания известная всей стране шахта «Кочегарка» награждена в 1967 году орденом Ленина.

Неузнаваемым стал труд шахтера за годы Советской власти. Горняки получили первоклассную отечественную технику. Породу в лаве убирают пневматические машины, по широким подземным магистралям ходят мощные электровозы и гировозы.

Дореволюционный шахтер в течение двенадцати часов мог нарубить обушком не более трех тонн угля. А комбайновая бригада Героя Социалистического Труда Василия Федотовича Мозгового с шахты имени Румянцева ныне ежесменно добывает 550 тонн, хотя продолжительность ее рабочего дня вдвое короче.

Ежедневно из шахтерского города уходят десятки тяжеловесных эшелонов, груженных углем.

Но сегодняшняя Горловка гордится плодами не только шахтерского труда. Она дает стране ртуть, кокс, доломит, продукты химии. Продукция горловских предприятий экспортируется более чем в 30 стран мира, знают ее во всех республиках нашей страны.

Ордена трудового Красного Знамени химический комбинат имени Серго Орджоникидзе— первенец довоенных пятилеток. Ныне это одно из крупнейших предприятий химической промышленности страны.

Угольные комбайны, выпускаемые Горловским машиностроительным заводом имени С. М. Кирова, пользуются большим спросом во многих странах мира и не раз были удостоены высоких наград на международных выставках.

Одним из ведущих . предприятий цветной металлургии является Никитовский ртутный комбинат.

Горловчане с гордостью называют имена Героев Социалистического Труда забойщиков И. Капичко и В. Сафонова, строителя К. Сыпитого, металлурга В. Кузьмина, химика М. Бибы, токаря П. Оксеня и многих других прославленных земляков.

Богата духовная жизнь сегодняшней Горловки. Здесь имеется Педагогический институт иностранных языков, филиал Донецкого политехнического института, 6 техникумов, 13 профтехучилищ. Каждый четвертый горловчанин — учащийся или студент.

К услугам горловчан более двухсот библиотек, книжный фонд которых насчитывает свыше миллиона томов. В городской картинной галерее представлено около семисот произведений изобразительного искусства. Здесь есть полотна таких замечательных живописцев, как Левитан, Врубель, Куинджи. Видное место занимают работы донецких художников и скульпторов — Сахненко, Ясиненко, Полонника.

Желанным гостем горловчан бывает композитор Дмитрий Кабалевский. Написанный им реквием «Памяти героев Горловки» ежедневно звучит у могилы Неизвестного солдата.

Далеко за пределами Украины известен заслуженный самодеятельный народный ансамбль танца шахты «Кочегарка». Он дважды выступал в Москве перед делегатами съездов Коммунистической партии Советского Союза, побывал в Шотландии, где демонстрировал свое искусство горнякам. В студиях Дворца культуры этой шахты начинался творческий путь солистки Большого театра СССР, лауреата Государственной премии Евгении Смоленской, киноартиста Николая Гриценко.

Более сорока лет в городе работает литературное объединение. До последних дней своей жизни в нем принимал деятельное участие старейший шахтерский поэт, летописец Донбасса Павел Беспощадный. В годы войны его крылатые строки «Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано» размножали в листовках молодогвардейцы. Самодеятельными литераторами Горловки — шахтерами, строителями, педагогами и врачами выпущено в издательствах Москвы, Киева, Донецка более ста книг стихов, рассказов, повестей и очерков. Лауреатом Всесоюзного конкурса на лучшее произведение литературы о рабочем классе стал плотник Егор Гончаров, автор книги «Как забивают гвозди», выпущенной издательством «Молодая Гвардия».

Труженики города свято чтут память тех, кто отдал свою жизнь за свободу и честь нашей Родины. Людно вечерами в сквере им. Советской Армии, где горит Вечный огонь на могиле Неизвестного солдата. Всегда лежат свежие цветы у памятника горловчанину Борису Котову— поэту, Герою Советского Союза, совершившему воинский подвиг в битве с фашистами. Часто в Горловку приходят письма от трудящихся Будапешта. В столице новой Венгрии стоит памятник ее национальному герою, советскому парламентеру Илье Остапенко. Бывший забойщик шахты им. В. И. Ленина, он погиб за свободу братского народа. В дымном сталинградском небе повторил подвиг Гастелло горловчанин Иван Веденев. У берегов Балтики закрыл грудью амбразуру вражеского дота шахтерский сын Михаил Холод, посмертно удостоенный звания Героя Советского Союза. Зверски был замучен фашистами знатный забойщик, ординарец С. М. Буденного Ермолай Ермачек, отказавшийся добывать уголь для врага. Героиней умерла юная партизанка Паша Стежко, комсомольская сестра Зои Космодемьянской.

Память о героях, отдавших свои жизни за то, чтобы еще краше и богаче цвела наша земля, живет в сердцах и делах горловчан.

С каждым днем город становится все более красивым и благоустроенным. За годы девятой пятилетки жилая площадь Горловки увеличится на 600 тысяч квадратных метров. Вступит в строй крупнейшая в стране трикотажная фабрика. Будут построены четыре средние школы, две поликлиники, больница и два профилактория. Троллейбусная линия протяженностью 15 километров свяжет центр с Калининским районом. На бывших окраинах поднимутся светлые многоэтажные дома. Многое будет сделано по дальнейшему озеленению города и благоустройству мест массового отдыха. Еще содержательнее и многообразнее станет духовная жизнь Горловки — города труженика и творца.