На Землi Донецькiй

Автор тексту Б.О. Герценов.
Фотографії: Л.С. Азріэля, І.О. Бондаренка, Б.М. Виткова, С.А. Гендельмана, Б.Д. Градова, Н.М. Добромислова, З.М. Добромислова, Г.З. Камінського, М.Ф. Козловського, Ю.Б. Комма, М.І. Кравеліса, Г.Л. Навричевського, В.О. Чуприніна.

Фоторозповідь про орденоносну Донеччину, край звитяжної праці шахтарів і металургів, енергетиків і хліборобів, край людей мужніх, сильних, щирих, розумом і працею яких досягнуто бурхливого розквіту землі Донецької.

На величній площі обласного центру донеччини височить цей монумент. З іменем великого Леніна творять донбасівці комуністичне сьогодення. З думкою Леніна звіряють кожний свій крок до майбуття трудівники землі донецької...

Чимало прикмет допомагають нам визначити, відколи починається літопис краю донецького, дозволяють простежити, які додавалися до цього літопису нові сторінки, створені розумом та працею багатьох поколінь.

...100 років шахти імені Ф. Е. Дзержинського...

...віковий ювілей славнозвісної горлівської «Кочегарки»...

...терикони шахт, що віддали багатства людині ще півтораста років тому...

...сторіччя ветерана металургії Донецького заводу імен В. І. Леніна...

Та археологи, знавці давнини, визначають більш ранні дати народження індустрії у донецькому степу: «попередниками» сучасної промисловості Донбасу вони називають мідні рудники, які діяли тут ще в кінці третього – на початку першого тисячоліття до нашої ери. Зазначається навіть адреса міднорудних розробок тієї епохи – район нинішнього міста Артемівськ в Донецькій області. По сусідству ж, біля Краматорська, при розкопках виявлено уламки глиняної формочки. Вони були знайдені в могилі одного з найдавніших предків сучасних металургів.

Донецький степ зберігає пам’ять і про численні славні поході і битви, коли було завдано відчутних ударів по ворогах древньої Русі. Тут вело бій з половцями військо сіверського князя Ігоря Святославовича. Вирішальна битва, як гадають, відбулася неподалік від Слов’янська. Ратний подвиг дружини Ігоря оспіваний у безсмертному «Слові о полку Ігоревім» XIV-XV століття. Тієї пори склалося запорізьке і донське козацтво. Воно утворилося з селян, котрі тікали від гніту феодалів. Тут, у донецьких степах, російські и українські козаки в спільній боротьбі проти татаро-турецьких загарбникі навічно зміцнили свій бойовий союз.

Багато жителів земель Сіверського Дінця поповнили згодом військо Степана Разіна. А ще пізніше місцевий отаман Кіндра Булавін сам підняв козацько-селянське повстання, котре увійшло в історію нашої Батьківщини під назвою Булавінського.

Це повстання, що почалося біля берегів Дінця, охопило згодом широкі простори від Дніпра до Волги.

З давніх-давен ведуть трудящі донецького краю рахунок бойовим виступам проти поневолювачів. У пору бурхливого розвитку капіталізму в Росії число таких виступів значно збільшилось. Ніколи не забуде історія страйку на Юзівському заводі в 1875 році, виступів робітників тієї ж Юзівки, Макіївки, Горлівки в 90-х роках минулого сторіччя, Маріуполя на рубежі двох віків.

Обеліск, який стоїть у центрі шахтарського міста Горлівка, нагадує всім про збройне повстання в грудні 1905 року. Бої на барикадах Горлівки зібрали кращі сили революційного пролетаріату Донбасу і стали помітною віхою на шляху до Великого Жовтня, коли волею і розумом більшовиків соціалістична революція поклала початок докорінним змінам у долі людства. Ось один з документів, якому понад п’ятдесят років. Він стосується історії Донецька.

«...у районі Юзівки, виключаючи шахти товариства, немас гірничопромислових підприсмств, які б в силу точно обчислених запасів вугілля могли б продовжити свою роботу більше як 25 років, і лише «Новоросійське товариство» може вважати забезпеченим своє існування на вказаному місці протягом 50 років, а потім викликане до існування і існуюче за рахунок підприємств селище неминуче жде запущєння».

Таке майбутнє передрікало Юзівці «Новоросійське товариство» і його головний акціонер Джон Юз.

Та «провидець» виявився недалекоглядним. Це написано ним незадовго до Жовтневої революції, коли в Юзівці проживало всього 35 тисяч чоловік. Сьогоднішній Донецьк мас близько одного мільйона жителів. Тут добувають вугілля майже стільки, скільки в усій Бельгії, діють двісті підприємств – вуглевидобувних, металургійних, машинобудівних, хімічних, текстильних і харчових. Місто живе повнокровним, бурхливим, сучасним життям.

Донецьк – місто, що за роки Радянської влади виросло в десятки разів, – помолоділий, озеленений, настільки відповідає уявленням про сучасне велике місто, що саме йому була надана честь представляти радянські промислові центри на Всесвітній виставці в Монреалі.

Донецьк наших днів – центр своєрідного, цікавого краю. Люди Донеччини дихають солоним морським повітрям – адже південний кордон області омивають води Азовського моря. На просторах донецьких панують терпкі аромати степу, того степу, який оспівав ще Антон Павлович Чехов Нині степ межує з лісами, що їх виростила людина. Почалося це давно – років сто тому. Тоді люди на безводній рівнині висадили великий зелений масив – Велико-Анадольський ліс, перший у безводному степу. Експеримент удався. А через кілька десятиліть, уже за радянських часів, підтримані великим І. В. Мічуріним, жителі степового краю прикрасили свою землю фруктовими садами і виноградниками. Нині область за площею зелених насаджень вийшла на одне з перших місць на Україні. А всім же відомо, що Україну здивувати багатими дарами землі майже неможливо.

У 1922 році Володимир Ілліч Ленін зазначив, що Донбас для молодої Радянської держави є справжньою основою всієї її економіки. Відтоді в Радянському Союзі виникли десятки нових крупних промислових районів. Але значення Донбасу – цієї перлини української індустрії – анітрохи не зменшилось. За півстолітню історію Радянської влади промислове виробництво в Донецькій області виросло в 43 рази, а виробіток електроенергії – в 200 разів. Слід зважити на те, що вся індустрія Донбасу і його міста були майже повністю зруйновані під час Великої Вітчизняної віини, і все довелося будувати заново.

Ось результати героїчного трудового подвигу Донбасу: понад два місяці на рік Радянський Союз працює в наші дні на вугіллі, що видобувається в Донецькій області. Його одержують тут щорічно 100 мільйонів тонн. А в 1920 році Володимир Ілліч Ленін доповідав VIII Всеросійському з’їзду Рад: «Одержання донецького вугілля з 25 мільйонів пудів на місяць ми підвищуємо до 50 мільйонів». За тих часів це було великим досягненням.

Продовжуючи збільшувати видобуток, донецькі гірники значно сприяли виникненню і розвитку нових вугільних баз України з Донбасу були відправлені кадри і техніка для створення шахт у Західній Україні, спеціалісти Всесоюзної кочегарки розвідали багатющі пласти в Придніпров’ї Західному Донбасі, відкрили запаси вугілля на півдні краю.

Великии трудовий досвід українських гірників став надбанням шахтарів Кузбасу, майстрів вугільних розробок за Полярним колом, на Сахаліні.

* * *

Гори і крейдяні скелі. Річка і древній монастир... Такий пейзаж – рідкість для суворого степового Донбасу. Це «Донська Швейцарія». Тут можна милуватися і безмежним південним степом з його вибалками і ярами. А варто зійти на пагорб – і перед очима побігли рівні ряди лісопосадок, між ними – поля пшениці, соняшнику чи кукурудзи.

А ще далі бовваніють сірі піраміди териконів, помережили небо ажурні сплетіння високовольтних електроліній. Навіть на легкому вітрі дроти починають співати. Переплітаючись з голосами степу, їхні пісні линуть над Донбасом величною мелодією сучасності...

В економіці нашої Вітчизни помітне місце посідас і металургія донецького краю. Першим заводом по виробництву сталі на півдні Росії став Юзівський завод, заснований 100 років тому. В наші дні заводи-велетні Макіївки, Донецька, Жданова, Єнакієва виробляють близько однієї п’ятої продукції металургійної промисловості Радянського Союзу.

Невичерпні надра Донбасу дали життя великій хімії. Тут виробляються мінеральні добрива, пластмаси, особливо чисті хімічні речовини.

Поряд з металургійними гігантами в області виросли величезні підприсмства машинобудівної промисловості. Ще в роки перших п’ятирічок вони почали випускати врубові машини, пізніше – комбайни, а нині цілі вуглевидобувні комплекси, деталі величезних турбін, унікальні верстати. Продукція машинобудування йде в 60 країн світу.

Нарешті, про енергетику... Нею мас повне право гордитися шахтарський край – енергетична система його виробляє електрики більше, ніж найрозвиненіші країни Європи.

Така вона, Донеччина шістдесятих років нашого століття!

Коли мова заходить про Донбас, найбільш уживаними, очевидно, є слова, що виражають найвищий ступінь. Нещодавно на Західній околиці Донецька була закінчена проходка вертикального ствола шахти «Петрівська-Глибока». Його довжина 1300 метрів. Бригада Героя Соціалістичної Праці Миколи Тихонова першою в нашій країні досягла такої глибини. В ті ж дні в іншому місті Донбасу Слов’янську будівельники вели монтаж найбільшого в Європі енергетичного блока потужністю 800 тис. кіловат. У цій машині кількісно з’єдналась сила двох станцій Шатурської теплової і Дніпровської ГЕС.

А доменна піч, пущена нещодавно у Жданові, на заводі імені Ілліча, викликає подив навіть спеціалістів, що добре обізнані з металургійним будівництвом. Цікаве таке порівняння. В 1925 році газети повідомили про рекорд продуктивності «для однієї домни за весь час існування чавуноплавильної справи в Росії»: доменна піч Донецького заводу виплавила тоді за місяць 610.000 пудів чавуну. Нині гігант у Жданові дає такий виробіток за кілька днів.

А донецькі машинобудівники! Вони теж мають чим похвалитися. Наприклад, роторним екскаватором з маркою Новокраматорського заводу, що може вийняти і перемістити за годину 3.200 кубометрів грунту. Ця машина не мас собі рівних у Радянському Союзі. Але вже тепер тут створюється гігант, який зможе за той же час виконати втроє більшу роботу.

На Новокраматорському заводі випускають і найпотужніші прокатні стани, що переробляють мільйони тонн сталі на рік. Для їх установки зводяться будівлі кілометрової довжини.

Тут же, в Краматорську, с Старокраматорський завод, де випускають стани-ліліпути, що можуть вміститися в невеликій кімнаті. На цих станах катають наитоншу стрічку для годинникових механізмів. Ці два підприємства – старе і нове – вже протягом трьох десятиліть створюють цілі заводи для багатьох галузей промисловості.

Донбас – земля невичерпних багатств – став місцем народження богатирів праці. Перед Великою Вітчизняною війною шахтарі Донбасу Олексій Стаханов і Микита Ізотов, сталевар Макар Мазан і паровозний машиніст Петро Кривонос встановили рекорди продуктивності праці, а їхня землячка з села Старобешеве Паша Ангеліна стала керівником першої в країні жіночої тракторної бригади. Традиції ударників праці 30-х років примножили їхні послідовники в післявоєнні роки. Нині бригада Анатолія Степанова завдяки новій техніці домоглась найвищого показника видобутку вугілля в світі – одержала 150 тисяч тонн палива на місяць з однієї лави.

Бригада Миколи Карєва встановила світовий рекорд швидкісної проходки вертикальних стволів. А сталевари Володимир Холявко і Михайло Гонда перевершили найвищу в світі продуктивність мартенівських печей.

Трос із названих робітників – Герої Соціалістичної Праці. А шахтар Іван Бридько удостоєний цього почесного звання двічі.

Славою вкрили себе і працівники колгоспних та радгоспних полів області. Тут одержують з року в рік великі врожаї пшениці и соняшнику. Майстри землеробства вдосталь надсилають у міста свого краю овочів місцевого виробництва, створивши в степу, бідному на воду, системи зрошення на площі в 85 тисяч гектарів. Успіхи трудівників села високо відзначені урядом – Донецька область нагороджена орденом Леніна.

...Найновіші комбайни. Машинні комплекси для видобутку вугілля. Надпотужні прокатні стани. Це – результат творчої роботи донецьких вчених й інженерів. Конструкції цих машин розроблялись у лабораторіях донецьких інститутів. Принагідно наведемо такий факт: у десяту річницю Радянської влади в Донецьку був лише один вищий учбовий заклад. Кількість інженерів у басейні визначалась тоді тризначною цифрою. Сучасна ж статистика свідчить: у Донецькій області 8 вузів, спеціалістів з вищою освітою – понад 100 тисяч, наукових працівників – понад 8 тисяч.

Важливою подією на Донбасі стало створення в Донецьку одного з наукових центрів України – філіалу республіканської Академії наук. Його інститути – фізико-технічний і економічних досліджень у промисловості, обчислювальний центр, відділення Інституту хімії і Ботанічний сад – уже зробили перші повідомлення про значні дослідження і відкриття.

І, нарешті, – в Донецьку відкрито державний університет. Він готує як спеціалістів для інститутів академічного центру, так і кадри для народного господарства взагалі.

Перед випускниками вузів Донбасу відкрито двері 45 наукових і проектних інститутів області, де створюються нові види пластичних мас і ведуться пошуки матеріалів, яких ще не знала людина, розробляються проекти вугільних шахт і хімічних заводів.

Уже давно кордони Радянського Союзу перейшла слава «Донгіпровуглемашу», де створюються конструкції нових гірничих машин, Макіївського інституту по безпеці робіт у гірничій промисловості, Інституту металів, який розробляє проблеми виробництва чавуну і сталі, Центральної лабораторії гірничорятувальної справи, що дала в руки гірників надійні засоби боротьби з підземними стихіями.

На Донбасі живуть і працюють багато письменників, художників, композиторів, артистів, що плідно творять на ниві української соціалістичної культури. Кращі твори російських і українських класиків, наших сучасників йдуть на сценах театрів: опери і балету, двох драматичних, сотень народних колективів. Донецький край завжди хвилював найпередовіші уми Росії і України. До Жовтневої революції про Донбас розповіли світові О. Купрін, О. Серафимович, В. Вересаєв, видатнии вчений Д. Менделєєв. Ось слова Вересаєва про дореволюційну Юзівку, нині Донецьк: «Сумні тут місця! Неоковирні будівлі шахт, ряди робітничих землянок... чорна земля, чорні дороги... Жодного деревця, жодного кущика, нема ні ставка, ні ручая...». Звернімося знову до цифр: за генеральним планом озеленення, розробленим у 1956 році, в Донецьку висаджено 12 тисяч гектарів тополі й дуба, білої акації, ясеня, каштанів. До цього слід ще додати 5,5 тисячі гектарів лісопаркової зони, що широким півколом оточила місто, і чверть мільйона кущів троянд на вулицях, двадцять ставків із піщаними пляжами.

І так не лише в Донецьку.

Турботу Радянської держави про людину-трудівника видно хоча б з того, що за останні 10 років в області з п’ятимільйонним населенням кожна третя сім’я справила новосілля, одержавши квартиру в новому благоустроєному будинку. На місці колишніх невеликих селищ на Донбасі виникло 11 новітніх міст із десятками тисяч жителів.

Численні фото, вміщені в альбомі, відображають не лише працю донбасівців, а й їхнє дозвілля. Співаки знаменитої опери в Мілані «Ла-Скала» бачили в себе сина донецького шахтаря Анатолія Солов’яненка – він навчався там у італійських педагогів майстерності вокаліста. Цей актор зробив свої перші кроки на сцені клубу шахти, де працював його батько. На Олімпіадах у Мельбурні й Токіо почесні трофеї дісталися прославленій гімнастці Поліні Астаховій. Поліна – вихованка Донецького Палацу спорту. Команда футболістів «Шахтаря» два роки підряд завойовувала Кубок Радянського Союзу з футбола, а місцеві баскетболістки неодноразово посідали призові місця на всесоюзних першостях.

І ще трохи статистики. На підприємствах Донецької області – 1100 клубів і Палаців культури. Десятки тисяч робітників і службовців, їхніх дітей співають у хорах, відвідують заняття драматичних гуртків, вчаться в клубних студіях образотворчого мистецтва. Півтора десятка аматорських театрів і капел, що досягли професіонального рівня виконання, удостоєні звання народних колективів.

Такі ж великі можливості мають трудящі Донбасу для організації свого відпочинку. В їхньому розпорядженні численні будинки відпочинку і санаторії, дачні будиночки і пансіонати на березі Азовського моря, біля річки Північний Донець. Чудовий Слов’яногірськ, якии А. П. Чехов назвав «Донською Швейцарією», став головною базою армії туристів і місцем літнього відпочинку дітей.

Отака вона нині, Донецька область. Батьківщина знаменитих шахтарів. Майстрів металу. Трудівників землі и вчених. Край багатий і щедрий. Красивий і пісенний. Одна з 25 областей України, частина її могуті и сили. Наш рідний радянський край!

* * *

Донецьк. Площа Леніна – центр міста, що простигло свої широкі магістралі, бульвари, просторі площі на території понад 350 квадратних кілометрів.

Своїх гостей Донбас зустрічає квітами.

Міста донецькі. Вони стоять поруч, ніби торкаючись одне одного околицями.

«Мне куда больше по сердцу гревожный пейзаж Донбасса; он словно создан для мечтателей.

Вот стою я на дороге в степи, а окрест меня, нуда ни глянь, волнуется и шумит жизнь. Вся стель населена людьми. На всех ее холмах, во всех ее ярах и балках – жизнь, трепетная, незнакомая... Что зто дымит там, за холмом, на западе?.. Словно многотрубный корабль... Завод? Какой? Как вырос? А там – на востоке – что за синие горы, что за новые копры? Что там? Какие люди живут там, откуда они пришли, что делают, чем мучаются, чего хотят, что любят? А там – на юге – как красиво разбежался вверх по горе новый белокаменный поселок. Постой! Я узнаю зто место. Зто же Стеньки хутор. Да когда же успел он обернуться городом?

Каждый шаг по степи полон радостных открытий и откровений. Каждый дымок на горизонте – новая загадка, новая тайна. И хочется идти через эту степь, входить в ее бесчисленные города и поселки, останавливагь незнакомых людей по дороге и жадно расспрашивать, выведывать, узнавать... Потому что самое интересное и самое красивое на земле – человек. Человек! Тем и дорог моему сердцу донецкий пейзаж, что создан он человеческими руками. Да, природа обидела, обидела мой родной край, не дала ему ни вольных рек, ни зеленых лесов, ни медвяных трав. Но человен не захотел помириться на скудных дарах природы. Он сам стал богом и создал себе в степи и леса, и реки, и горы. Оттого-то в Донбассе не говорят «роща», а говорят «посадка», не говорят «озеро», а говорят «водоем». Даже самый большой и самый нрасивый лес здесь – Велико-Анадольский – весь насажен руками человека.

Эти синие горы на горизонте – их создал не бог и не геологический переворот. Их лопата за лопатой выбрасывал из-под земли на-гора человек и сложил пирамиды. Зто зарево над степью не зарница, не солнце: зто человек выпустил плавку из доменной печи и властно размахнулся на полнеба. А вон сказочным, неземным, голубым светом затрепетала даль – как красиво! Нет, зто не звезда покатилась по небосводу, зто человек, злентросварщин, трудится на новостройке. А там – смотри, смотри! – что за разноцветный мост картинно изогнулся в небе? Нет, зто не радуга, и не хвост блестящей кометы, и не северное сияние. Зто идет из печи добела раскаленный коксовый пирог и, ломаясь на рампе, излучает все цвета спектра – нет на земле зрелища прекраснее и фантастичнее зтого!

Вся степь и живет и дышит трудом человека. Она вся опоясана злектрическими огнями, все небо – в кудрявых облаках фабричного пара: и нежный, и голубоватый дым, волнуясь, подымается из сотен труб, сложенных рунами человека...

Слава Человеку Труда, его могучим мудрым рунам, его неукротимому сердцу!..»

Донбас – край вугілля. Воно є головним багатством надр області. І професія шахтаря – найважливіша.

Хоч чорне золото добувають тут близько двох століть, запаси його вичерпаються ще не скоро. Відомо, що шахта живе взагалі порівняно недовго – 50–70 років, але кількість їх зростає з року в рік – геологи розвідали нові багатющі поклади вугілля на великих глибинах.

Найстаріший басейн у Радянському Союзі – Донбас – став місцем народження найпередовішої техніки, що докорінно змінила каторжну в минулому працю шахтаря, все його життя і побут.

Перші відбійні молотки – перші вітчизняні врубові машини – перші в світі вугільні комбайни. Такі етапи технічного переозброєння Донбасу. Звідси ці механізми розійшлися по всій країні.

Нині у ветерана вугільної індустрії нова турбота – комплексна механізація шахт. Стало вже звичним для шахтарів краю автоматизоване управління конвейєрами, підйомними машинами, вентиляцією. З’явились і перші кібернетичні установки, що допомагають диспетчеру в керуванні всім виробництвом.

Поети порівнюють вугілля з сонцем, захованим в чорному камені, а шахтаря називають Прометеєм, що несе вогонь людині.

Своїми Прометеями пишається Донбас. Вони люблять людей і життя на землі. І мають собі надійних сталевих помічників.

Нових здобутків вам, Прометеї XX віку!

Лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці Іван Зімченко – керівник бригади прохідників в шахти імені Абакумоаа.

Шахта «Жовтнева».

Шахта «Жовтнева» – сучасне високомеханізоване підприємство. Як і на більшості вугільних шахт Донбасу, для праці гірників тут створено чудові умови. На цьому підприємстві високий технологічний рівень виробництва, чітка організація праці всіх дільниць і служб.

У шахті № 40 «Курахівка» видобуток вугілля здійснюють комплексами машин «Тула». Нова техніка вивільнила робітників від найважчої рунної праці, у багато разів підвищила її продуктивність.

Штреки одягають у сталь

Воду, яма під землею завдає людям чималого клопоту, примусили стати помічником гірників. Під великим тиском струмінь руйнує підземні шари вугілля і транспортує паливо з вибою.

Під ногами – кілометрова глибина. Бригада Героя Соціалістичної Праці Миколи Тихонова проклала найглибший у країні шахтний ствол – 1300 метрів.

Космонавт-2 Герман Титов – гість донецьких гірників. Покоритель космосу тут уперше спустився під землю.

Новорічна ялинка в... жовтні. Цього разу лісова красуня символізує закінчення трудового року – дострокове виконання плану вуглевидобутку. Такі «зміщення» в календарі вже стають традицією.

Ставки, ставки... Тут люблять відпочивати ті, хто значну частину свого життя проводить в глибинах землі.

Перший радянський шахтар, якому двічі присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, – Іван Іванович Бридько з дружиною Тетяною Федорівною.

– З трудовою перемогою! – так нерідко стрічають після трудової вахти бригаду комуністичної праці Івана Стрельченка, чий подвиг під землею відзначено високим званням Героя Соціалістичної Праці.

Вони поєднують працю з навчанням. Заочнику, звісно, дорога кожна вільна хвилина. Навіть перед спуском у шахту.

Професія шахтаря – одвічний пошук. На цьому знімку – бригадир першої на Донбасі бригади комуністичної праці Кузьма Северинов.

Мир і груд поряд ідуть...

Транспортери... Це вони переміщують по штреках видобуте вугілля на далекі відстані.

Творці вогненних рік!..

Нема в Європі країни, яка могла б зрівнятися за абсолютним обсягом виробництва металу з сучасною Україною. На її долю припадає майже половина виробництва сталі в Радянському Союзі. А сорок процентів українського металу – справа золотих рук донецьких майстрів: сталеварів, горнових, прокатників. Це вони управляють мартенівськими печами, що дають в один прийом 900 тонн відмінної сталі, плавлять чавун у надпотужних доменних печах, пустили першу в світі установку безперервного розливання сталі й нині пробують у роботі електронно-обчислювальну машину для регулювання доменного процесу.

Усі ці новини з’явились на металургійних заводах Донбасу.

Вони змагаються між собою і вчаться один в одного. До сталевара Макіївського металургійного заводу імені Кірова Героя Соціалістичної Праці Володимира Холявка (ліворуч) приїхав знаменитий майстер із «Запоріжсталі» Григорій Пометун.

Жданов – місто над Азовським мором. Дорога веде до металургійного гіганта – «Азовсталі».

Ось він, велетень нашого Півдня – «Азовсталь». Агломерат, що його виготовили в Керчі, на протилежному березі Азовського моря, доставляють суднами прямо до доменних печей.

Звідси керують цехом.

Мирний атом працюс на металургію. У заводській лабораторії радіоактивних ізотопів.

У потужних конверторах чавун перетворюється на сталь.

«Усе своє життя я любив і люблю розумову працю і фізичну, можливо, другу навіть більше. А особливо відчував себе вдоволеним, коли вносив в останню яку-небудь хорошу здогадку, тобто поєднував голову з руками. Ви потрапили на цю дорогу».

З такими словами російський фізіолог Іван Петрович Павлов звернувся до учасників Вседонецького зльоту майстрів вугілля. Вчений вітав послідовників простого вибійника Олексія Стаханова, чий трудовий рекорд знайшов відгук в усій країні. Було це в 1936 році. Три десятиліття соціалістичної індустріалізації і культурних перетворень додали нових рис до портрета робітника Радянської країни. Коли жителі Лондона, слухаючи розповідь радянського шахтаря Василя Стеблянка, запитали його: «Ви інженер?», гірник з Донбасу відповів: «Ні, бригадир, але через два роки закінчу інститут». Збулись плани робітника: він має тепер вищу освіту.

А це чий портрет? Робітника! Інженера! Він ще вчора був сталеваром. Тепер – старший майстер цеху на Донецькому металургійному заводі імені В. І. Леніна, Герой Соціалістичної Праці. Ім’я його – Володимир Волков.

Донецькі вечори.

Зовсім недавно пішов з життя найстаріший поет донецького краю «Почесний шахтар» Павло Безпощадний.

У 1923 році робітники горлівської шахти імені Леніна обрали Володимира Ілліча почесним вибійником. Про цю подію, про численні пам’ятні дати історії підприємства розповідають експонати народного музею, який створено на шахті.

60 років. Для життя людського – немало. Саме стільки перебуває в лавах КПРС Микола Антонович Колесниченко. Старому комуністу є що розповісти молодим робітникам.

У сквері Загиблих комунарів.

Височить над Дінцем монументальний пам’ятник вірному ленінцю Артему (скульптор І. Кавалерідзе, 1927 р.).

* * *

На високій крейдяній кручі над Сіверським Дінцем, наче викарбувана на тлі часу, монументальна фігура полум’яного більшовика Федора Артема. Він – із славної когорти тих, хто був на чолі боротьби за утвердження влади Рад на Донбасі. Історія революційного руху на донецькій землі це і перші робітничі марксистські гуртки, і перші маївки, і Горлівське повстання 1905 року, до якого приєдналися бойові дружини Єнакієвого і Ясинуватої, Юзівки та Авдіївки, Дебальцевого та Харцизька. Підбиваючи підсумки збройних виступів трудящих 1905 року, Володимир Ілліч Ленін писав: «Ми повинні збирати досвід московського, донецького, ростовського та інших повстань, поширювати знайомство з ними, готувати наполегливо і терпеливо нові бойові сили...»

І коли над країною пролунав постріл легендарної «Аврори», що сповістив світу про початок нової ери в історії людства, очолювані більшовиками-ленінцями пролетарі Донеччини мужньо і рішуче стали до лав борців за революцію...

У запеклих боях із кайзерівською вояччиною, гайдамаками, арміями білогвардійських генералів відстояли трудівники Донбасу завоювання Жовтня.

Сьогодні на Донбасі свято бережуть пам’ять борців за Радянську владу, заспівувачів масового трудового героїзму 20-30-х років, відважних підпільників – комуністів і комсомольців, котрі очолили могутній опір нескореного народу на донецькій землі в роки Вітчизняної війни, мужніх радянських воїнів, чиїм ратним подвигам Донеччина завдячує своїм визволенням від гітлерівських загарбників.

Історія Донбасу... Літопис, сповнений мужності, стійкості, героїзму трудового народу...

На могилу чоловіка

Пам’ятник комсомольцям – героям антифашистського підпілля в селищі Авдотьїно.

Двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Д. Д. Лелюшенко в гостях у трудівників індустріального краю. Війська під його командуванням визволяли Донбас від фашистських загарбників восени 1943 року.

Хазяйка Бранденбурзьких воріт – так називали воїни Радянської Армії Лідію Андріївну Овчаренко. В знаменні дні перемоги над фашизмом вона була а Берліні військовою регулювальницею. Сьогодні Лідія Андріївна – вчителька української мови і літератури в Донецьку.

У Донецьку в період німецько-фашистської окупації очолили боротьбу з ворогом численні партійні й комсомольські підпільні організації. Пам’ять про відважних патріотів на віки збережеться в серцях жителів міста.

У партизанському лісі через 20 років.

Ніколи цього не забути...

Післявоєнний Донецьк піднімало з руїн покоління переможців. Нині нові світлі споруди зводять діти тих, хто із зброєю в руках захищав рідну землю. Міста Донбасу бурхливо зростають.

Багато новобудов – ровесники цим малюкам.

Цей міст веде до улюбленого місця гулянь жителів Донецька – парку імені Щербакова.

Готель «Україна»./td>

Будинок Рад у Донецьку.

Донецькі міста. Вони розкинулись на багато кілометрів, торкаючись одне одного околицями. І хоч вони здебільшого стоять майже поряд і мають чимало спільних рис, у кожного з них – свій характер, обличчя, особливе і неповторне.

З яким містом порівняти, наприклад, Жданов! Там доменні печі й багатоповерхові житлові будинки милуються собою в дзеркальних водах Азовського моря. А частину берега відведено під пляж.

Або шахтарські центри Горлівка і Торез. Тут сади й алеї тополь затуляють від погляду копри вугільних шахт.

Особлива риса Донецька – троянди і ставки. Нескінченні килими з кущів троянд підступають тут до самісіньких териконів. І двадцять ставків, які створила людина там, де немає річки.

Макіївка... її вулиці розігнались на десятки кілометрів.

Або новий Краматорськ – компактний, зібраний, акуратний... Та є і спільна для всіх міст Донбасу риса – вони центри великої індустрії. В одному – потужні шахти, в іншому – заводи, що випускають метал, машини, пластмасу, скло, а в інших – усе разом.

І ще одна спільна риса для міст краю – молодість. За останні 40 років у області виросло 45 нових міст. У кожному четвертому місті області – близько 60 тисяч жителів, а в кожному восьмому – понад 100 тисяч.

У наші дні скрізь, в усіх містах і селах Донбасу йде величезне будівництво. Край росте вгору і вшир!

Біля пам’ятника Тарасові Шевченку.

Обласна бібліотека імені Н. К. Крупської.

Горлівка – відомий гірничий центр. Саме тут функціонує найстаріша в країні шахта «Кочегарка», якій уже минуло 100 років. Нещодавно підприємство було нагороджено орденом Леніна.

Чудові й привабливі міста Донбасу. Це і Жданов, і Торез, і Краматорськ. І багато, багато інших.

Найхарактерніша прикмета донецьких міст – молодість. Вона визначається не тільки їхнім віком, а й кварталами новобудов, пишнокронними парками, дитячим щебетанням і щасливими посмішками молодих...

Олександр Петрович Штих працював не так давно апаратником, заочно навчався. Тепер він – інженер, начальник цеху Горлівського хімічного комбінату. Йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Олександр Петрович охоче передає свої знання і досвід учням.

Молодь – головна сила комсомольських ударних будов.

На Донбасі багато трудових династій. Трос братів Васильєвих, наприклад, – металурги. Григорій, Василь і Петро разом віддали заводові імені Ілліча ціле століття.

У колгоспі «Росія» Волноваського району багато років працювала дояркою Уляна Йосипівна Перець. Тепер ця чудова трудівниця на пенсії. Та, йдучи з ферми, вона підготувала собі надійну заміну: шість її дочок – Валентина, Лідія, Марія, Ніна, Надія, Клавдія – теж стали доярками.

У них одно прізвище – Голих. Анатолій, Віктор, Микола й Андрій працюють у радгоспі «Оленівський», усі вони – механізатори.

Донецькі чорноземи... Не земля – золото.

Параска Микитівна Ангеліна, Паша... Це вона організувала першу в країні бригаду жінок-трактористок. Комсомолка 30-х років стала згодом двічі Героєм Соціалістичної Праці. На вічні часи в селі Старобешеве зведено бронзове погруддя Паші Ангеліної.

Чудова новітня традиція – зустріч робітників і працівників сільського господарства на святах Серпа і Молота. Знатний хлібороб двічі Герой Соціалістичної Праці Спиридон Єрофейович Бешуля вручає дар землі шефам-шахтарям.

Південь Донецького басейну. Степ...

Ще не так давно тут привільно гуляли вітри. Нині в степу виріс Авдіївський коксохімічний завод, найпотужніший в Європі, він уже дає продукцію. І – продовжує будуватись.

Іде донецька сіль.

Ще не так давно Донецький басейн називали комбінатом напівфабрикатів: вугілля, сталь, продукти хімії десятиріччями відправлялись звідси в інші місця на переробку.

Та вже перша п’ятирічка Радянської держави внесла важливу поправку в розвиток усієї індустрії Донбасу: він став постачальником і готових виробів. Усій країні відомі нині машини з марками заводів Краматорська, Горлівки, Донецька, Слов’янська, Жданова і Дружківки. Випуск двадцяти видів найновішої техніки освоюють тут лише за один рік.

Усього й не перелічити. Тут і нові комбайни, механізовані комплекси для видобутку вугілля, гігантські прокатні стани і цистерни, що здатні вмістити 120 тонн нафти, і верстати-велетні, кожний з яких важить 400 тонн.

Гіганти і точність.

Цей своєрідний сувенір надіслали колективу Горлівського хімкомбінату білоруські друзі з Мінська.

Міцні братерські зв’язки донбасівців з трудящими Катовіцького воєводства Польської Народної Республіки і Магдебурзького округу Німецької Демократичної Республіки стали традиційними. Ось і тут відбито прибуття в Донецьк чортового поїзда дружби з Катовіце.

В’єтнамськай металург приіхав повчитися до українського сталевара.

Дівочий «перекур».

Для літопису рідного зааоду.

Продукція Слов’янського арматурно-ізоляторного заводу йде на спорудження ліній електропередач.

Тут народжуються електричні ріки.

Струм донецьких електростанцій дроти несуть на шахти, залізниці...

На Азовському морі.

Штормова вахта.

Після зміни.

Життєві дороги... Як і скрізь, не донецькій землі вони починаються ось так.

Середня школа N 5 в Донецьку – дослідно-зразкова.

Міністри і директори заводів, керівники цехів і рядові інженери, які працюють у багатьох містах Радянського Союзу, проходили курс наук в аудиторіях Донецького політехнічного інституту. Близько 25 тисяч юнаків і дівчат захистили дипломи в цьому найстарішому вузі радянської Донеччини. Нині тут готують інженерів для багатьох галузей промисловості, насамперед спеціалістів гірничої справи.

Пошуки рішення.

	Людина веде рахунок.

Випускники.

За майбуття!

Після балу

У Донецькій області навчається нині 140 тисяч студентів.

У сім’ї майбутніх спеціалістів – посланці багатьох краін світу.

Скоро екзамени.

Будинок щастя. Звідси наречений і наречена виходять уже подружжям. Трапляються й курйози: забув удома паспорт.

Перші кроки разом.

Піввіку поруч...

* * *

Так, справжні зими бувають не тільки на Півночі!

І зима приносить радощі.

Донецький театр опери і балету. Сцена із опери «Риголетто».

Головний режисер Донецького театру опери і балету народний артист УРСР Олександр Здиховський.

Народна артистка республіки Галина Кирилліна в балеті «Жізель».

Численні колективи художньої самодіяльності об’єднують багато тисяч аматорів мистецтва.

У Донецькій філармонії.

У Палаці культури шахти «Кочегарка» в Горлівці. Концерт симфонічної музики.

Син донецького гірника інженер Анатолій Солов’яненко став співаком. «Шахтарський Герцог» виступає тепер на сцені Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Його голос часто чують земляки-шахтарі.

Пісня про вітер.

Виступає естрадний ансамбль з міста Жданова. Його наймення – «Чайка».

Гоголівський «Ревізор» у постановці самодіяльного драматичного колективу новокраматорських машинобудівників.

– Це звучить так... Композитор Дмитро Кабллевський став дорогим гостем у родині знатного шахтаря Миколи Гринди.

Борис Андреєв, народний артист СРСР, – давній друг шахтарів.

У Василя Тьоркіна, героя поеми Олександра Теардовського, на Донбасі є побратим – жартівник і говорун Василь Шахтьоркін. Його представляс заслужений артист УРСР Анатолій Ісаєнко.

На вечорниці...

Здрастуй, ранок!

Кожен відпочиває по-своєму.

На міському пляжі Жданоаа.

На донецьких пісках ростуть крейдяні сосни – представниці древньої флори.

Санаторій-профілакторій Комсомольського рудоуправління Старобешівського району. Таких оздоровчих закладів на підприємствах області створено 60.

Піонерія.

А ось кримський пейзаж. Вій тут не випадковий: на околиці красуні Ялти збудовано курортне містечко «Донбас», де відпочивають тисячі трудящих Донеччини.

Одна з новобудов Донецька – Критий ринок.

А втім, поняття «новий» стосується майже всіх значних будівель Донецька. І ресторану «Троянда», фасад якого гарно вписався в різноколірне сяйво вечірніх вогнів шахтарської столиці.

Мистецтво майстра-кулінара Івана Антонова відзначене найвищою урядовою нагородою – орденом Леніна.

Протягом усієї доби гостинно відчинені двері кафе шахти імені Червоної Армії в Добропіллі.

Магазини в шахтарському селищі. Були вони колись тісними і занедбаними. Нині – це сучасні споруди, що не поступаються перед торговими підприємствами великих міст. Кафе, ресторани, робітничі їдальні й будинки побуту – їх стає все більше і більше на Донбасі.

Грає футбольна команда «Шахтар».

Так, це вже історія...

А може, початок нового зльоту?

На фінішну пряму.

Чудові спортивні комплекси споруджено у багатьох містах області.

На Донбасі популярні всі види спорту.

В добру путь!

Тиха українська ніч...

Та робітничий Донбас не спить і вночі. Срібні цятки електричних вогнів викликають на герць чорне взірковане небо, і раптом край неба спалахує золотими барвами. То випустили плавку доменщики. А ось воно освітилося тривожним вогнем – готовий коксовий «пиріг» спечено на коксохімічному заводі, і знову спалахують яскраві зеленкуваті блискавки – це монтажники-зварювальники готують конструкції нових цехів...

Ні, не спить Донбас і вночі. Він несе свою переможну трудову вахту!..