Автори тексту та упорядники:
доктор мистецтвознавства Я. П. ЗАТЕНАЦЬКИЙ (Живопис),
Д. Г. ЯНКО (Скульптура),
А. О. В’ЮНИК (Графіка).
 

Знаменну дату 50-річчя Великого Жовтня українське образотворче мистецтво зустрічає великими творчими успіхами. У життєво правдивих емоціональних творах наших кращих майстрів знайшло своє відбиття повнокровне життя народу в його революційному розвитку. Українське мистецтво стало вірним, активним помічником Комуністичної партії в боротьбі за здійснення величних планів, за формування передових рис сучасної людини.

Показу найкращих і найхарактерніших творів українських художників, виконаних за минуле півстоліття Радянської влади, і присвячено це видання. З нього читач дізнається про славні сторінки життя українського народу, про багатобарвність мистецтва соціалістичного реалізму, про багатство і різноманітність його форм, засобів. Біля зародження радянського мистецтва, біля його колиски стояла партія комуністів на чолі з великим Леніним. Вже в перші пореволюційні роки В. І Ленін висунув ідею монументальної пропаганди, яка дала могутній поштовх реалістичному розвиткові всіх видів мистецтва, визначила його магістральні шляхи на засадах комуністичної партійності і народності.

Фундамент українського радянського мистецтва закладали митці старшого покоління, носії реалістичних традицій українського і російського мистецтва дожовтневого часу. Вони виховали кадри українських радянських художників, кращі твори яких згодом здобули широке визнання народу. На республіканських художніх виставках довоєнних років було показано твори, що відображали успіхи радянських п’ятирічок, будівництво Дніпрогесу, колективізацію сільського господарства, створення великої промисловості, досягнення культурної революції, возз’єднання українських земель в Українській Радянській державі.

Успіхам художників України значно сприяло батьківське піклування Комуністичної партії, спрямування творчості шляхом соціалістичного реалізму, ліквідація групівщини, різних асоціацій та утворення єдиної творчої організації, що об’єднала всіх художників, готових віддати свій талант соціалістичному будівництву країни. Бурхливо розвиваючись, перемагаючи різні перешкоди, українське мистецтво довоєнного часу здобуло значних успіхів. Твори наших художників міцно увійшли в духовний світ радянських людей.

У суворі роки Великої Вітчизняної війни з гітлерівськими загарбниками українські художники разом з усім радянським народом підпорядковували свою творчість справі оборони країни, кращими творами допомагали здобути перемогу над фашизмом.

Особливо розквітло українське радянське мистецтво у перші післявоєнні роки. Ряд творів живопису, графіки, скульптури, що тоді з’явилися, стали окрасою радянського мистецтва, здобули славу й визнання народу. Відновлення ленінських норм партійного і державного життя створило сприятливі умови для всебічного творчого розвитку українського радянського мистецтва. У своєму зростанні наші художники живляться соками самої дійсності, напружено шукають засобів мистецької виразності, збагачують мистецтво різноманітними індивідуальними почерками й манерами, утверджують певні школи і стилі, розкривають безмежні можливості методу соціалістичного реалізму.

У творчому єднанні з багатонаціональним радянським мистецтвом художники України у своїх нових творах відгукуються на найактуальніші події нашого життя, засобами мистецтва відбивають пафос комуністичного будівництва, трудову героїку радянських людей, монолітну єдність партії і народу, ідеї миру і дружби між народами світу.

ЖИВОПИС

Український живопис, як і все образотворче мистецтво нашого народу, справжнього розквіту набув лише після перемоги Великого Жовтня, після створення Української Радянської Соціалістичної Республіки.

В братерській сім’ї народів Радянського Союзу Україна, колишня напівколонія царської Росії, перетворилась на могутню індустріально-колгоспну державу з передовою культурою і мистецтвом.

Протягом усього п’ятдесятиліття переможного розвитку радянського суспільства Комуністична партія і Уряд надавали великого значення мистецтву, зокрема живопису, всіляко сприяли утвердженню в творах майстрів пензля ленінських принципів партійності, народності, реалізму.

Жовтнева соціалістична революція викликала до життя і активної дії нові форми образотворчого мистецтва, такі, наприклад, як політичний революційний плакат і заклик. Новим змістом збагачуються листівки, рисунки, карикатури. Над створенням агітаційно-масового революційного мистецтва працювали не лише художники-графіки, а й живописці та скульптори. В перші пореволюційні роки відомі майстри живопису О. Кокель і С. Прохоров виконували монументальне оформлення агітпоїздів і пароплавів, а І. Їжакевич, М. Бурачек, Г. Світлицький, К. Трохименко писали декорації для робітничих і селянських клубів.

Художники-реалісти вели послідовну і рішучу боротьбу на фронті мистецтва, викривали формалістів і їх апологетів, робили усе для того, щоб розвиток образотворчого мистецтва йшов вірним шляхом шляхом реалізму У формуванні, становленні й розвитку українського радянського живопису, як і всього образотворчого мистецтва, величезну заслугу мають такі майстри старшого покоління, як М. Яровий, Г. Світлицький, І. їжакевич, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, О. Мурашко, К. Трохименко у Києві, М. Самокиш, М. Бурачек, О. Кокель, М. Федоров, С. Прохоров, М. Шаронов, І. Шульга у Харкові, К. Костанді, Ю. Бершадський, Є. Буковецький, П. Волокидін, В. Заузе, Д. Крайнєв, Г. Теннер, О. Шовкуненко в Одесі.

Ідейно-творча боротьба художників різних напрямків, в центрі якої були питання розвитку українського радянського мистецтва, призвела до виникнення на Україні багатьох мистецьких об’єднань. З них найбільш активними були Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ), Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ), Українське мистецьке об’єднання (УМО), Об’єднання мистецької молоді України (ОММУ) та ін.

Дехто з «новаторів» намагався закреслити мистецькі здобутки художників-класиків, закликав до відриву української культури од культури інших народів СРСР, заперечував реалізм і прагнув спрямувати розвиток мистецтва шляхом формалістичних викрутасів. Застерігаючи діячів культури од невірного ставлення до класичної спадщини, а також до новітніх декадентських поглядів, Комуністична партія провадила в той час велику роз’яснювальну роботу.

«Ми, говорив Ленін, занадто великі «заперечувані в живопису». Красиве треба зберегти, взяти його як зразок, виходити з нього, навіть коли воно «старе». Чому нам треба відвертатися від істинно-прекрасного, відмовлятися від нього, як від вихідного пункту для дальшого розвитку тільки на тій підставі, що воно «старе»? Чому треба плазувати перед новим, як перед богом, якому треба покоритися тільки тому, що «це нове»? Безглуздя, цілковите безглуздя! Тут багато лицемірства і, звичайно, несвідомої пошани до художньої моди, яка панує на Заході... Я не в силі вважати твори експресіонізму, футуризму, кубізму та інших «ізмів» найвищим проявом художнього генія. Я їх не розумію. Я не відчуваю від них ніякої радості»¹

Це ленінське положення служило і буде служити для партії і для всіх діячів радянського образотворчого мистецтва неоціненним дороговказом в питаннях ставлення до класичної спадщини і до «новаторських» буржуазних формалістичних напрямів мистецтва.

Вже в перші пореволюційні роки в творчості українських митців з’являється нова тематика, нові форми відбиття навколишньої дійсності. В цей час художник Г. Світлицький робить ескізи «Сільрада» і «Аграрне питання» (1918 р.) Інший видатний український живописець М. Самокиш в 1920 році створює велике тематичне полотно «Захист червоного прапора». В наступні роки у живописі спостерігаються напружені шукання нових шляхів зображення революційної дійсності. Ці шукання не завжди давали потрібні наслідки, призводили часом до формалістичних збочень, стилізаторства. Проте реалістичний напрямок в творчості художників поступово набирав сили, надавав величезної перспективи розвиткові усього мистецтва.

Свідченням творчого зростання українського радянського живопису була Перша Всеукраїнська художня виставка «10 років Жовтня», у якій взяли участь представники всіх тодішніх мистецьких шкіл і напрямків. Вона продемонструвала прагнення художників до ідеологічної ясності думки, до зв’язку творчості з героїчними ділами і планами народу, до монументального і синтетичного зображення революційної дійсності. Саме на цій виставці широкий глядач мав змогу вперше познайомитись з такими творами, як «Жінвідділ» і «Комуна» С. Прохорова, «Відпочинок» А. Черкаського, «Січневе повстання залізничників» К. Єлеви, «На посту» О. Кокеля, «Інваліди» А. Петрицького, «Дніпрельстан» К. Трохименка та багатьма іншими, де мовою мистецтва розповідалося про революцію і перші роки Радянської влади на Україні, про успіхи побудови нового соціалістичного суспільства.

Слід тут сказати і про те, що тодішня ряснота художніх течій і угруповань, боротьба між художниками різних напрямків і творчих уподобань гальмувала процес розвитку радянського мистецтва, призводила часом до різних ідеологічних збочень. Щоб оздоровити творчість митців й спрямувати її шляхом сміливих шукань та всебічного відтворення дійсності, Комуністична партія прийняла 23 квітня 1932 року історичну постанову «Про перебудову літературно-художніх організацій», яка мала величезне значення для розвитку радянського мистецтва і літератури. Трохи пізніше, у 1934 році, на Першому Всесоюзному з’їзді радянських письменників, було сформульовано основні ленінські принципи розвитку радянської літератури й мистецтва й дана загальна характеристика соціалістичного реалізму творчого методу радянських митців.

Першою визначною перемогою українських радянських живописців-реалістів була Шоста українська художня виставка, що відкрилась 1935 року у Києві. В численних творах живопису, представлених тут, було розкрито сторінки героїчної боротьби робітничого класу і трудового селянства за перемогу Жовтня на Україні, за індустріалізацію і колективізацію країни.

На цій виставці поруч з відомими майстрами живопису М. Самокишем, К. Трохименком, Г. Світлицьким, І. їжакевичем, Ф. Кричевським, О. Шовкуненком виступили молоді обдаровані живописці М. Дерегус, Л. Мучник, В. Костецький, В. Вовченко, О. Александров, П. Пархет, Є. Світличний та ін.

Великим успіхом у відвідувачів виставки користувалось полотно Л. Мучника «Підвіз провіанту до броненосця «Потьомкін» у 1905 році», яке міцно увійшло в історію українського радянського живопису як значне досягнення його історико-революційної тематики. В правдивих, переконливих образах робітників автор передусім прагнув передати їхню нерозривну єдність з революційними моряками повсталого «Потьомкіна».

Увагу відвідувачів виставки привертали до себе і такі твори: «Тунгуський партизанський загін на чолі з П. П. Постишевим» О. Александрова, «Прокламації в казармах інтервентів» В. Костецького, «Розстріл білими одеських комсомольців-підпільників» П. Пархета, «Бій моряків загону Мокроуса на станції Запоріжжя» ГІ. Сударика та ін. Серед творів художників старшого покоління на історико-революційну тематику одне з провідних місць на виставці належало широко відомій картині Ф. Кричевського «Переможці Врангеля». Задум цього монументального твору і всі засоби мистецького вислову розкривають перед глядачем апофеоз перемоги революційного народу над його ворогами. На полотні подано образи трьох воїнів-червоноармійців, у яких втілена нездоланна сила революції. Живопис картини яскравий, колорит її мажорний, оптимістичний.

Шоста виставка була яскравою демонстрацією міцної ідейно-творчої дружби українських і російських художників. З великим захопленням писав про виставку академік І. Е. Грабар: «Шоста числом, вона по суті перша по повноті, різноманітності і дозрілості... Вона вперше на повну міць розгорнула сили і таланти України, тільки вона дає можливість підвести підсумки і заглянути в найближче майбутнє українського мистецтва... У своїх творах вони (українські художники. Я 3.) виявили таку могутню життєрадісність, бадьорість, таку гордість за сучасне і таку віру в майбутнє, що немає сумніву в ще прекраснішому розквіті українського радянського мистецтва»².

У 1935-1938 рр. заходами партії і уряду в столиці України Києві було організовано великі монографічні виставки класиків російського живопису І. Ю. Рєпіна, В. І. Сурикова, а також ювілейні виставки «Художники РРФСР за XV років», «XV років РСЧА» та інші. Ці виставки значно сприяли подальшому піднесенню всього українського радянського образотворчого мистецтва, розвиткові й спрямуванню його шляхом соціалістичного реалізму.

Для підвищення ідейно-художнього рівня українських живописців виключне значення мали статті, опубліковані у 1936 році в газеті «Правда», скеровані проти безідейності, формалізму, натуралізму в радянській літературі і мистецтві.

Наступним етапом в історії українського образотворчого мистецтва стала Сьома українська республіканська художня виставка «Квітуча соціалістична Україна», що була відкрита до 20-річчя Великого Жовтня в Києві, а згодом експонувалась в Москві й Ленінграді. Представлені на ній твори користувались великим успіхом, свідчили про широку тематичну різноманітність, творче піднесення майстрів усіх поколінь. Загальну увагу відвідувачів виставки привертала до себе скромна, але зворушлива, правдива картина художника К. Трохименка «Кадри Дніпробуду», в якій талановито розкрито нову яскраву сторінку життя України. Десь на високих кручах правого берега Дніпра, на тлі чудової панорами великої української ріки, митець подав життєво правдиві й надзвичайно виразні образи перших будівників Дніпровської ГЕС ім. В. І. Леніна. Не можна не згадати і ряду інших творів живопису, присвячених індустріальній тематиці. Це картини: «Стрілочник на варті» Г. Світлицького, майстерні акварелі «Доменний цех» і «Азовсталь» О. Шовкуненка, а також картини С. Бесєдіна («Паровоз ФД»), І. Штільмана («Дніпро одягається в граніт») та ін.

З творів на колгоспну тему особливим успіхом користувалась картина молодого харківського живописця О. Любимського «Вечір у степу», в якій автор натхненно і схвильовано розповідав про відпочинок трударів землі. Сповнена глибокої емоційності й реалістичної майстерності, картина свідчила про вдале використання автором кращих традицій українського і російського ліричного пейзажу.

На виставці експонувалось і чимало інших цікавих творів на колгоспну тематику Це «Шлях до колгоспу» М. Бурачека, «Скиртування сіна» М. Мігценка, «Відпочинок у колгоспі» Ю. Бершадського та ін. Подіям громадянської війни та обороні країни присвятили свої картини художники П. Сударик («Захист Київського арсеналу»), О. Александров («Героїчний Донбас у 1919 році»), Н. Карповський («Перехід богунців через Дніпро»), М. Рибальченко («Білі в місті» та «Після відступу білих»), М. Павлюк («Котовський на чолі партизанського загону»), В. Костецький («Допит ворога») Про славне історичне минуле українського народу розповідали в своїх великих полотнах живописці О. Сиротенко і В. Савін.

Ще в двадцятих роках розгорнулась активна творча діяльність одного з найвидатніших художників-баталістів академіка живопису М. С. Самокиша. Його широко відомі твори «Напад на білих», «Захоплення танків у північній Таврії» і багато інших сповнені революційного пафосу, героїчної романтики, виконані живою реалістичною мовою; вони близькі й зрозумілі широким народним масам, виховують в них високі почуття радянського патріотизму і відданості справі соціалістичної революції.

Видатні якості Самокиша-баталіста особливо стали помітними під час його праці над картиною «Перехід Червоної Армії через Сиваш», яка була першою серед творів українських художників відзначена Державною премією СРСР. В цій картині перед глядачем розкривається широка панорама Сиваша, величезна за своїми масштабами і динамікою битва. Чіткий і віртуозний реалістичний рисунок, відмінне володіння мистецькою формою, майстерне використання колористичного звучання і світлотіньових ефектів все це сприяло створенню картини великої життєвої правди, картини, що прославляє героїку, мужність і відвагу борців за перемогу Великого Жовтня.

В роки становлення Радянської влади на Україні художники старшого покоління І. Їжакевич, О. Кокель, С. Прохоров, І. Селезнєв, П. Васильєв та інші виконали велику кількість портретів учасників Жовтневої революції, героїв громадянської війни, червоноармійців, робітників, діячів культури і мистецтва. Заслуговують на особливу увагу портрети, створені талановитим живописцем П. Волокидіним, зокрема його широко відомі твори «Курсистка», «Автопортрет», які по праву належать до золотого фонду нашого живопису Для подальшого розвитку українського радянського живопису, як і всього образотворчого мистецтва, величезне значення мала перебудова вищої мистецької освіти в республіці. До активної педагогічної діяльності було залучено визначних майстрів реалістичного живопису й талановитих педагогів П. Волокидіна і Ф. Кричевського, Г. Світлицького і К. Трохименка, М. Шаронова і О. Шовкуненка та інших; в Київський інститут було запрошено художників з Москви Б. Йогансона, П. Котова, з Криму М. Самокиша. Реальними наслідками перебудови вищої школи були такі широко відомі полотна талановитих випускників Київського інституту, як «Розгром Г. Котовським банди Матюхіна» Ф. Кличка, «Проводи партизана» О. Нестеренка, «Наші прийшли» М. Іванова та інші, що по праву увійшли до історії українського радянського живопису Визначною подією в житті українського народу було возз’єднання в 1939 році західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. У велику сім’ю українських художників увійшли такі широко відомі майстри образотворчого мистецтва, як І. Труш, Й. Курилас, О. Кульчицька, А. Манастирський та ін.

Грандіозні соціалістичні перетворення, які відбулись в Українській РСР за роки довоєнних п’ятирічок, піднесли матеріальний добробут і культуру народу Тісний зв’язок художників з життям народу сприяв розвитку усіх жанрів живопису Майстри всіх поколінь у своїй творчості міцно стали на шлях соціалістичного реалізму Радянська людина, її життя і побут, творча праця стають основними темами і сюжетами живописців.

Мирну працю радянських народів порушив лютий ворог людства німецький фашизм. На захист Соціалістичної Вітчизни разом з усім радянським народом стали й українські художники. Багато з них зі зброєю в руках боролись на численних фронтах Великої Вітчизняної війни. Смертю героїв полягли талановиті живописці Ф. Кличко, О. Нестеренко, Я. Приходько, П. Сударик та ін.

З перших днів війни українські живописці включились в роботу по створенню плакатів, агітвікон, листівок, газетних рисунків, активно сприяючи боротьбі радянського народу проти фашистських загарбників.

В роки війни Київський та Харківський художні інститути були евакуйовані в м. Самарканд (Узб. РСР), де, об’єднавшись з художніми інститутами Москви і Ленінграда, продовжували підготовку кадрів майстрів радянського образотворчого мистецтва.

Велика група українських живописців була евакуйована до Казахської РСР, де брала активну участь в республіканських художніх виставках 1942 і 1943 років. З глибокоідейних і патріотичних творів, експонованих тут, найцікавішими були полотна Б. Білопольського («На підступах до Москви»), С. Бесєдіна («На фронті» і «Поєдинок»), Г. Берковича («Після варварів»), Д. Шавикіна («Вони побували») та ін. Значним внеском у радянське театрально-декораційне мистецтво є талановите оформлення А. Петрицьким національної казахської опери «Жалбир».

З творів українських майстрів пензля, які перебували під час війни в Узбецькій РСР, слід згадати картини П. Депутатової («Комісар живий» та портрети Героїв Радянського Союзу Бурмістрова і Стемасова), Ю. Баланівського («Месники» і «Проводи на фронт»), Л. Чернова («Стерв’ятник пролетів»), В. Яценка («В німецьке рабство») Цікаву серію творів про робітників рудника «Ташкентвугілля» написав художник О. Александров.

В м. Уфі активно працювали відомі українські живописці О. Шовкуненко, К. Трохименко, М. Шаронов й І. Шульга. Саме тут О. Шовкуненком було зроблено портрети академіків О. Богомольця, О. Палладіна, В. Заболотного, письменників П. Тичини, Ів. Ле, Л. Первомайського, Ю. Яновського, а також широко відомий «Портрет скульптора Б. Яковлєва», «Портрет знатного сталевара Білоріченського заводу В. Рябова» й численні пейзажі м. Уфи та її околиць. Образи українських учених приваблювали К. Трохименка, який пізніше створив свою картину «Засідання президії Української Академії наук». Художник Л. Мучник і М. Попенко виступили з великим полотном «Башкирська кінна дивізія в боях за Батьківщину». Чимало батальних творів написав у цей час І. Шульга («Глибокий рейд», «Башкирська кіннота під Воронежем»).

Не можна не згадати тут і художників-фронтовиків В. Андрушенка, О. Будникова, М. Г. Глущенка, І. Гуторова, С. Думенка, С. Єржиківського, С. Кириченка, М. Каплана, І. Кружкова, О. Любимського, В. Любчика, Г. Меліхова, В. Овчинникова, С. Отрощенка, П. Пархета, В. Пузиркова, П. Сльоту та багатьох інших, які активно виступали на фронтових та післявоєнних виставках, показували у своїх численних картинах героїчний подвиг радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни.

Для українських живописців війна була суворим іспитом, який вони витримали з честю. Разом з усім радянським народом під керівництвом Комуністичної партії на фронтах і в тилу вони самовіддано боролись за свободу, честь і незалежність Батьківщини.

* * *

Велика творча піднесеність і активність українських живописців дає себе знати вже на перших післявоєнних республіканських і всесоюзних виставках, на яких тоді з’явились такі нині широко відомі твори живопису, як «Чорноморці» В. Пузиркова, «Повернення» В. Костецького, «Прийом до комсомолу» С. Григор’єва, «Партизани» С. Отрощенка, «Молодий Тарас Шевченко у художника К. Брюллова» Г. Меліхова, «Господарі землі» О. Максименка, «Хліб» Т. Яблонської, «Прапор перемоги» П. Сулименка, «Портрет відмінниці Світлани Шипунової» М. Божія, «Ми ще повернемось» Л. Мучника та ін.

Різні за тематикою, рівнем професіональної майстерності, темпераментом, художнім розкриттям образів радянських людей, всі ці твори об’єднуються глибокою ідейною спрямованістю, народністю, реалістичною мовою виконання. «Чорноморці» В. Пузиркова, «Прийом до комсомолу» С. Григор’єва, «Молодий Тарас Шевченко у художника К. Брюллова» Г. Меліхова, «Хліб» Т. Яблонської було відзначено Державними преміями. В мужніх образах картини В. Пузиркова «Чорноморці» розкрито нездоланну силу і міць Радянської Армії, полум’яний радянський патріотизм, духовну красу наших воїнів.

Радісній зустрічі воїна-визволителя з родиною присвятив свій твір «Повернення» В. Костецький. Автор розкриває перед глядачем багатство і силу людських почуттів, щиру любов вірних сердець. Оригінальна композиційна побудова, стримана колористична гама, широкий і вільний мазок живописця, впевнений реалістичний рисунок все це підпорядковано головній темі твору радості зустрічі.

У післявоєнні роки значних успіхів досягли українські живописці і у розробці колгоспної тематики. Серед кращих творів тут варто назвати насамперед картини «Господарі землі» О. Максименка та «Хліб» Т. Яблонської. У теплому весняному мареві потонули безкраї колгоспні лани. Як свідчення недавньої війни — розбитий фашистський танк. На першому плані голова колгоспу колишній фронтовик, поруч жінка-бригадир і старий колгоспник. О. Максименко створив життєво правдиві образи господарів землі, дбайливих організаторів і трудівників колгоспного виробництва.

По-справжньому радісна, світла і щира картина Т. Яблонської «Хліб». На колгоспному току панує велике трудове збудження. Золотом переливається і сяє на сліпучому сонці зерно чистої пшениці. Щастям світиться обличчя молодої колгоспниці, яку бачимо на першому плані. Живописна мова твору правдива, реалістично переконлива.

На відзнаку 300-річчя возз’єднання України з Росією на ювілейній художній виставці 1954 року українські живописці показали велику кількість цікавих картин, присвячених народно-визвольній боротьбі українського народу (1648-1654 рр.) Серед них були «Весна 1648 року» К. Трохименка і В. Кравченка, «Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша» В. Задорожного, «їхав козак на війноньку...» М. Кривенка та багато ін.

У післявоєнні роки українські живописці чимало своїх творів присвятили темі братерської дружби передових діячів культури і мистецтва українського і російського народів. Кращою з них стала картина Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у художника К. Брюллова». Автор картини у відомому епізоді з життя Шевченка відтворив одну з найяскравіших сторінок історії українсько-російських культурних зв’язків. Картина вражає багатством образної мови, вдалою композицією, майстерним поєднанням колористичних, світлотіньових і лінійно-графічних рішень, глибоким розкриттям внутрішнього стану персонажів твору.

Правдиво розкривають ідею великої дружби українського і російського народів і картини «Передвижники» Й. Карася, С. Солодовника і Г. Томенка, «Горький і Коцюбинський на острові Капрі» В. Путейка, «Чайковський у Лисенка» В. Забашти, «Шевченко і Щепкін» М. Хмелька та ін.

Відбудову зруйнованого фашистами народного господарства республіки, ентузіазм наших людей відтворюють у своїх полотнах живописці П. Депутатова («Молоді кадри Донбасу»), М. Поплавський («Розповідь старого коногона»), С. Адамовим («Ранок у Донбасі») та ін. Життю і праці трудівників було присвячено і чимало інших творів. З них варті уваги такі картини, як «На рідній землі» Ф. Самусєва, «Опівдні» Є. Волобуєва, «Юні шефи» К. Ломикіна, «Бокораші» Й. Бокшая. Надзвичайно виразні, характерні й пластичні постаті закарпатських трударів змалював у полотні «Лісоруби» ужгородець Г. Глюк. їхні рухи, чіткі і вправні, справді красиві. Вся картина звучить немов симфонія вільної праці Радянського Закарпаття. На післявоєнних художніх виставках значне місце посідав і портрет нашого сучасника. Це твори таких майстрів портрета, як О. Шовкуненко, М. Божій, С. Бесєдін, О. Сиротенко, В. Костецький, А. Ерделі, А. Коцка, В. Манастирський, І. Тартаковський та ін.

Образ В. І. Леніна завжди був у центрі уваги українських живописців. Згадаймо хоча б такі твори, як «Аппассіоната» Г. Світлицького, «В. І. Ленін в Разліві» Ю. Киянченка, «В. І. Ленін і Н. К. Крупська в Татрах» С. Єржиківського, «В. І. Ленін і О. М. Горький на острові Капрі» В. Путейка, «В. І. Ленін в сім’ї робітника» М. Кривенка, «Смольний. 1917 рік» С. Гуєцького, «Бесіда з Іллічем» В. Хитрикова. Це лише невеликий перелік живописної Ленініани, що її створили українські радянські майстри пензля. Хвилюючий образ В. І. Леніна геніального керманича Жовтневої революції бачимо і на картині О. Лопухова «До Петрограда (В. І. Ленін)», в якій показано момент повернення вождя в Росію в жовтні 1917 року Вдало знайденою динамічною композицією, експресією всієї постаті і передусім надзвичайно виразного обличчя Леніна художник передає незламну волю, невичерпну енергію вождя.

Нове значне піднесення ідейної і художньої творчості продемонстрували українські живописці на ювілейній художній виставці 1957 року, а також у 1960 році на виставці «Радянська Україна», що була відкрита в Москві до Декади української літератури і мистецтва.

Популярність у глядачів і мистецької критики здобули тут твори О. Лопухова («Арешт Тимчасового уряду»), О. Хмельницького («Юність батьків»), В. Шаталіна («По долинам и по взгорьям...»), В. Чернікова («Донецькі шахтарі»), В. Задорожного («Вони безсмертні»), В. Забашти («У роки підпілля»), М. Божія («Ми виросли у полум’ї»), О. Ацманчука («Дан приказ...»), С. Кошового («Колгоспні лани») та багато ін.

Художня виставка «Радянська Україна» була яскравим свідченням ідейно-політичного зростання наших живописців, їхніх шукань нового, прогресивного в мистецтві. З цікавими творами на індустріальну тему на ній виступили художники О. Попов («Портовики», «Новий пірс»), М. Чепик («Висотники»), В. Одайник («Нафтовики»), М. Поплавський («Вогні Донбасу») та багато інших. Колгоспна тема знайшла своє відбиття в картинах «До колгоспу» А. Насєдкіна, «Майбутні хлібороби» Г. Томенка, «Вибирання льону» В. Зарецького, «Краснослобідські доярки» М. Кривенка.

Одним з кращих творів на історико-революційну тему, експонованих на виставці «Радянська Україна», слід назвати монументальне полотно «Радянську владу на Україні проголошено. Харків, 1917 р.» А. Константинопольського і О. Хмельницького. Авторам пощастило передати нестримний рух переможної революційної демонстрації, бадьорий радісний настрій її учасників. Колористичний лад вдало відтворює атмосферу морозного зимового ранку, прозорість повітря.

Відомий майстер психологічного портрета М. Божій представив на виставку картину «Думи мої, думи мої», в якій відтворив образ безсмертного Кобзаря. Це один з найкращих портретів Т. Г. Шевченка, створених радянськими живописцями.

Значне місце на виставці посідали пейзажі. Це «Полтавщина» С. Кошового, «Індустріальна Україна» і «Колгоспні лани» Й. Карася і В. Сизикова, «Квітень на Пересипі» О. Попова, «Вечірня пісня» Л. Чернова, «Біля могили Тараса Шевченка» О. Сиротенка. Своєрідністю авторських почерків відзначались пейзажі ужгородських живописців Й. Бокшая, А. Кашшая, 3. Шолтеса, кримських майстрів К. Прохорова, Ф. Захарова, а також київських пейзажистів М. Глущенка, С. Шишка, І. Штільмана, Я. Мацієвської та інших.

Серед творів молодих українських живописців, які на виставках останнього десятиліття набули широкої популярності, слід насамперед згадати дипломну картину В. Чеканюка «Перший комсомольський осередок на селі». Автор зумів виразно, по-новому, своєрідною живописною образною мовою розповісти про надзвичайну складність і гостроту класової боротьби в українському селі перших років соціалістичного будівництва. Художник показав своїх героїв людьми мужніми, вольовими, духовно красивими. На республіканській виставці 1963 року В. Чеканюк експонував велике полотно «Ранок Сибіру», де у піднесеному, романтичному плані розповів про молодих будівників Братської ГЕС. У картині О. Хмельницького «Неходженими стежками» глибокою людяністю відзначається образ дівчини-геолога, що стоїть над кручею, зачарована величчю і небаченою красою північної природи нашої великої Батьківщини. Твір цей оригінальний своїм композиційним вирішенням, багатством стриманої колористичної гами. В образах героїв полотен «Вистояли» В. Пузиркова і «Червоні козаки» В. Полтавця розкрито мужність, хоробрість, нездоланний радянський патріотизм, відданість рідному народу, Радянській Вітчизні. В картині В. Полтавця показано бойовий похід червоних козаків, які своїми подвигами в роки громадянської війни прославили український народ; на полотні В. Пузиркова глядач бачить трьох воїнів героїв Великої Вітчизняної війни, які щойно відбили одну з численних атак ворога на позицію радянських артилеристів.

Незаперечних і визначних успіхів досягли українські художники-мозаїсти, зокрема такі визначні майстри в цій галузі, як С. Кириченко і Н. Клейн. їх мозаїчні твори «Урожай», «Наша дума, наша пісня...» та інші набули широкої популярності й заслужили високу оцінку глядачів і художньої критики.

Оглядаючи п’ятдесятирічний шлях розвитку українського радянського живопису, можна з певністю сказати, що цей шлях був хоч і складним, але водночас і славним. Багата скарбниця українського реалістичного живопису поповнилась великою кількістю глибокоідейних і високохудожніх творів.

Відзначаючи незаперечні й великі досягнення наших живописців в роки соціалістичного і комуністичного будівництва республіки, не можна не згадати і тих недоліків, які мають місце в цій галузі образотворчого мистецтва, в творчості окремих майстрів. Прагнення до монументальності не тільки у молодих, а навіть і у декого з досвідчених живописців, призводить часом до певної схематизації образів, до так званої «плакатної манери», до огрубленості, нежиттєвості образів радянських людей.

XXIII з’їзд КПРС поставив перед діячами літератури й мистецтва великі і почесні завдання. Одне з них гідно зустріти знаменні дати в історії народів Радянського Союзу і всього прогресивного людства 50-річчя Великого Жовтня і 100-річчя з дня народження геніального вождя соціалістичної революції В. І. Леніна. Українські радянські митці старанно виконують заповіти великого Леніна, зміцнюють зв’язок мистецтва з життям народу, прагнуть якнайширше і найповніше, правдиво і високохудожньо відобразити героїчні подвиги рідного народу, всю велич і красу нашого часу, уславити в віках діла будівників комуністичного суспільства.

СКУЛЬПТУРА

За п’ятдесят років Радянської влади українська скульптура пройшла великий і складний шлях розвитку Вирішальну роль у формуванні її характеру, у творчому її спрямуванні відіграв ленінський план монументальної пропаганди. Він активізував діяльність митців, сприяв створенню численних пам’ятників, статуй, барельєфів тощо. Вже в перші пореволюційні роки у Києві було встановлено пам’ятники К. Марксу, В. І. Леніну і Т. Г. Шевченку (скульптор Ф. Балавенський) Тоді ж І. Кавалерідзе спорудив свої монументальні твори в містах: Ромнах (пам’ятники Т. Г. Шевченку та Героям революції), Лохвиці (пам’ятник Г. Сковороді), Бахмуті (пам’ятник Артему (Сергєєву) За проектами А. Страхова і Г. Теннера в Дніпропетровську було споруджено тріумфальну арку на честь героїв Першої Кінної армії. Пам’ятник К. Марксу, зроблений М. Гельманом, було встановлено в Одесі. Втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди спрямувало творчість українських скульпторів, надихнуло їх на вирішення великих ідейних завдань тогочасності, допомогло критично осмислити творчі позиції.

Однак не всі скульптори одразу зрозуміли й сприйняли вимоги партії та народу в галузі мистецтва, не всі одразу спрямували свою творчість шляхом реалізму Дехто, прикриваючись гаслом революційного новаторства, видавав чисто формалістичне трюкацтво за нове пролетарське мистецтво, під виглядом боротьби з «прогнилим академізмом» виступав проти реалізму. У бурхливих дискусіях і пристрасних суперечках проходив процес пошуків шляхів розвитку нового радянського мистецтва. Увага з боку партії і Радянського уряду сприяла утвердженню в творчості українських скульпторів нового, соціалістичного ідеалу, спрямувала митців на втілення засобами мистецтва образів людей дореволюційної доби.

Поряд з роботою над монументальними формами українські митці працювали і над станковими творами. Так, в скульптурі «Червоноармієць» Б. Кратко (1920 р.) створив узагальнений образ солдата революції, виразно передав романтику героїчної боротьби, впевненість бійця в перемозі. Робота відзначається пластичною досконалістю, енергійною ліпкою, реалістичною, міцною формою.

Чимало часу присвятила роботі над станковими творами Л. Блох. Вона виконала серію портретів видатних революційних діячів, класиків української і російської літератури. В станковій скульптурі працювали також І. Севера, В. Климов та ін.

Характерною ознакою художнього життя України 20-х років була велика кількість різних художніх виставок, на яких часто відбувалися палкі дискусії про шляхи нового українського мистецтва. Про певні досягнення художників свідчила Перша Всеукраїнська художня виставка «10 років Жовтня», організована в 1927 році. На ній експонувались твори усіх мистецьких об’єднань. Виставка засвідчила, що тема сучасності все глибше входить у творчість українських художників і, зокрема, скульпторів. Так, Ж. Діндо експонувала тут скульптуру «Делегатка». Автор вірно помітила і переконливо втілила в образі героїні нове характерне явище радянського суспільства повноправність і активність жінки в політичному житті, в усіх інших сферах діяльності. Розкриттю образу радянської жінки-робітниці присвятив скульптуру «Голова робітниці» Б. Кратко. Серед багатьох експонованих на виставці скульптур І. Кавалерідзе слід згадати його твір «В. І. Ленін», якому притаманне заглиблення у внутрішній світ вождя революції. Психологічною характеристикою відзначалось скульптурне зображення О. І. Герцена, виконане Г. Теннером.

Твори реалістичного напрямку, що експонувались на Першій Всеукраїнській художній виставці, свідчили про певне досягнення молодої української радянської скульптури, яка зростала, розвивалась й міцніла в складній боротьбі з різного роду антиреалістичними тенденціями.

Відомо, що дехто з майстрів мистецтва перед революцією перебував під впливом різних формалістичних напрямків. Не всі змогли одразу усвідомити нову суспільну роль мистецтва, його нерозривний зв’язок з життям народу Потрібний був час і велика виховна робота Комуністичної партії, щоб майстри мистецтва збагнули всю глибину тих ідей, які вони були покликані втілювати в своїх творах, знайшли таку художню мову, яка б була зрозуміла широким трудящим масам, відповідала б запитам епохи.

Спрямовуючи розвиток нової культури, Комуністична партія України на своєму X з’їзді прийняла резолюцію про «будівництво української культури, національної за її формою, мовою та матеріалом» і «пролетарської, колективістичної і інтернаціональної за її змістом». Це знайшло живий і активний відгук у творчості майстрів українського мистецтва, в тому числі й скульпторів.

Вже у 1929 році на Другій Всеукраїнській виставці художники-реалісти виявили згуртованість проти тих сил, що намагались спрямувати розвиток мистецтва шляхом формалізму У творах реалістичного напрямку, що експонувались на цій виставці, правдиво відображалось життя народу, піднімались актуальні теми, що свідчили про глибоке вивчення соціалістичної дійсності. Кращими творами виставки можна назвати скульптурні портрети В. І. Леніна і Т. Г. Шевченка, виконані І. Северою, барельєф «Арсенальці» Г. Пивоварова, скульптуру «Воєнмор» Б. Іванова. їх можна сприймати як прагнення скульпторів втілити в своїх творах новий зміст, народжений соціалістичним будівництвом.

Найвідповідальнішим завданням у монументальній скульптурі цих років була розробка проекту пам’ятника Т. Г. Шевченкові для Харкова — тодішньої столиці УРСР. Перший конкурс 1929 року і другий міжнародний 1931 року не дали бажаних результатів. У 1933 році було оголошено третій всесоюзний конкурс, переможцями якого стали російський скульптор М. Манізер і архітектор Й. Лангбард. За їхнім проектом і було 1935 року споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку в Харкові.

Активну участь у конкурсах брали українські скульптори І. Кавалерідзе, Б. Кратко, М. Бринський, А. Страхов, Г. Теннер, Л. Блох, російські скульптори М. Андрєєв, С. Меркуров, І. Чайков, В. Мухіна та ін.

Поряд з цим у 20-х і на початку 30-х років на Україні було встановлено пам’ятники Т. Г. Шевченку в Полтаві й Сумах, монументи Артему (Сергєєву) в Артемівську і Святогорську, виконані І. Кавалерідзе. На жаль, на всіх цих творах відбилось певне захоплення скульптора конструктивізмом і кубізмом.

У Житомирі в цей час було споруджено пам’ятник М. Щорсу, виліплений групою студентів Київського художнього інституту під керівництвом скульпторів Б. Кратка та М. Гельмана. В граніті монумент виконав П. Ульянов, який продемонстрував чудову майстерність, вміле володіння специфікою цього матеріалу Дальший розвиток української скульптури відзначається поступовим зміцненням в ній реалістичних течій, сильних своїм тісним зв’язком з новою радянською дійсністю, хоч це зміцнення часто-густо супроводжувалося складними і суперечливими процесами. В політиці Комуністичної партії і Радянського уряду українські скульптори знаходять джерело високого ідейного пафосу, заклик активно й дійово втручатися в життя своїм мистецтвом.

Про новий ступінь розвитку української скульптури свідчила Шоста Всеукраїнська виставка. Вона відкрилась в січні 1935 року і продемонструвала перемогу реалістичного напрямку в українському радянському мистецтві. У вищих художніх учбових закладах Києва, Харкова, Одеси в 1939 році також відбулися суттєві зміни. У перебудові художньої освіти на Україні велику братню допомогу надали російські художники-педагоги І. Грабар, Б. Йогансон, П. Котов, скульптор Л. Шервуд. У 1935 році в Харкові, а потім в Києві та в інших містах України було утворено державні скульптурні майстерні, в яких почали працювати майстри старшого покоління і молодь.

Всі ці ідейно-настановчі та організаційні заходи благотворно вплинули на розвиток української скульптури. В середині і особливо в другій половині 30-х років успішно розвивається станкова, монументальна, монументально-декоративна скульптура. В кожному з цих видів було здобуто значні творчі перемоги. Яскравим свідченням цього є такі, наприклад, твори станкової скульптури, як «Червоноармієць» П. Ульянова, де автор успішно продовжує розробляти тему узагальненого героїчного образу захисника революційних завоювань. Вміло використовуючи пластичні можливості граніту, Ульянов створив виразний образ червоноармійця, сповнений непоборної сили й впевненості. Тематично близькою до цього твору є робота Б. Іванова «Снайпер» Значним досягненням в жанрі скульптурного портрета цього часу були створені І. Макогоном «Портрет художника І. Северина», «Портрет батька», монументально вирішене погруддя Т. Г. Шевченка. їм притаманні глибоке проникнення у психологію портретованих, пластичність. Над портретом багато працювали також Л. Блох, Б. Кратко, Г. Теннер, М. Гельман. Вдумливим і тонким майстром скульптурного портрета показав себе Г. Пивоваров. Створені ним бюсти І. Франка, О. Пушкіна, А. Тесленка, О. Довженка відзначаються композиційною простотою, правдивістю й переконливістю образу, високою художньою виразністю форми. Вони є цінним надбанням української скульптури довоєнної доби, а портрет О. Довженка ввійшов у золотий фонд радянського портретного мистецтва. В образі Довженка скульптор зумів передати широту і багатогранність характеру, пристрасність художника і невгамовний темперамент невтомного новатора, активного діяча нової соціалістичної культури. Портрет виліплено широко і експресивно, що напрочуд відповідає внутрішньому змісту цього образу.

Поряд з досягненнями в портретному жанрі 30-і роки відзначаються і значними перемогами в тематичній скульптурі. В цей час було створено цікаві скульптурні групи, барельєфи, статуї як станкові, так і монументально-декоративні. Серед них «П’ятисотенниця» Ж. Діндо, «Іспанка» й «Катерина» Г. Петрашевич, двофігурна композиція «Моряки» і монументальна постать «В. П. Чкалов» Б. Іванова. Статую «Чкалов» скульптор виконав для павільйону «Поволжя» на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Образ Чкалова тут наділений кращими позитивними рисами, властивими нашому сучаснику, і сприймається як узагальнений образ мужньої радянської людини.

В роботі по оформленню Всесоюзної сільськогосподарської виставки взяли участь й інші українські скульптори. Це було для них великою школою в опануванні мистецтва синтезу скульптури й архітектури, школою створення цілісного художнього ансамблю. Дві монументально-декоративні групи «Соціалістична індустрія» і «Сільське господарство», що прикрасили вхід до павільйону Української РСР, виконали скульптори Ю. Білостоцький, Г. Пивоваров та Е. Фрідман. Кожна група складалася з трьох постатей, що сприймалися як образиузагальнення радянських людей і їх героїчної праці. Шість барельєфів на теми з історії боротьби українського народу за встановлення Радянської влади та соціалістичне будівництво для українського павільйону виконали скульптори І. Матвієнко, О. Кудрявцева, Я. Ражба. Скульптори М. Лисенко і Л. Муравін створили дві багатофігурні монументально-декоративні групи «Героїка громадянської війни» і «Героїка соціалістичного будівництва», які були встановлені біля центрального входу до радянського павільйону на Всесвітній виставці в Нью-Йорку 1940 року В галузі монументально-декоративної скульптури працювало й багато інших скульпторів.

Бурхливо розвивалась монументальна скульптура. Було споруджено пам’ятник В. І. Леніну в м. Новограді-Волинському (автор Г. Пивоваров), «61 комунарові» у м. Миколаєві, Поліні Осипенко у м. Бердянську (автори М. Лисенко і Л. Муравін), пам’ятник героям Трипілля (автори архітектор Г. Бялер й скульптори Г. Пивоваров, Ю. Білостоцький та Е. Фрідман).

Скульптор Г. Теннер створив прекрасну монументальну статую «К. Є. Ворошилов на коні», яка була встановлена у Центральному парку культури і відпочинку ім. О. М. І'орького перед павільйоном Української художньої виставки в Москві. Планувалось також встановити пам’ятники В. І. Леніну у Дніпропетровську, К. Марксу в Одесі, обеліск на честь визволення Києва од білополяків, В. Короленку в Полтаві та ін. Але здійсненню цих проектів і багатьох інших творчих задумів перешкодив віроломний напад фашистських орд на нашу соціалістичну Батьківщину Війна поставила перед радянськими скульпторами зовсім інші завдання. Мистецтво стало зброєю в боротьбі з лютим ворогом, воно набуло нових оперативних і переважно агітаційних форм. Талановитий і численний колектив українських скульпторів спрямовував усі свої зусилля на перемогу над гітлерівськими загарбниками. З перших днів війни добровільно пішли на фронт молоді талановиті скульптори Б. Іванов і Г. Пивоваров, які загинули смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Більшість скульпторів пройшла дорогами війни до переможного кінця, поєднавши в своєму арсеналі автомат з олівцем і різцем. Так, І. Макогон брав участь у випуску агітвікон у Києві. Ним було створено також скульптурні портрети генералів П. С. Рибалка і Я. І. Мельника, композиції «Переправа», «Винищувач танків», численні рисунки. Під час перебування на фронті І. Гончар виконав чимало рисунків і скульптурних творів. Його робота «Гранатометник» прикрасила вхід до виставки «Бойовий шлях 1-го Українського фронту».

Скульптор К. Діденко виїздив до партизанського штабу у м. Ровно і відтворив образи секретаря підпільного обкому й командира партизанського з’єднання О. Федорова, комісара партизанської бригади і письменника П. Вершигори.

На службу радянському народові-борцеві поставили своє мистецтво і скульптори, які перебували в евакуації. Своїми героїчно-патріотичними творами вони сповнювали серця людей впевненістю в перемогу над ворогом, закликали до трудових і ратних подвигів. Безсмертний подвиг героїв-панфіловців схвилював скульпторів М. Лисенка і Л. Муравіна. Вони виконали композицію «Двадцять вісім», портрет генерал-майора І. В. Панфілова, розробили проект пам’ятника героям. Композиції «В атаку», «Жертви фашизму», портрети Героїв Радянського Союзу О. Цурцумія і Н. Адамія створила Г. Петрашевич. З творами «Священна ненависть», «Клянуся», «Хочу додому» і проектом кінного монумента народному герою часів громадянської війни Амангельди Іманову виступив Ю. Білостоцький. Вартий уваги і портрет Амангельди Іманова та композиція «Не здамося» О. Кудрявцева, портрети воєначальників І. Чернишова і Г. Жукова, зроблені скульптором Г. Теннером, горельєф «Севастопольці» Я. Ражби.

Навіть у найтяжчі роки війни Комуністична партія робила усе можливе для дальшого розквіту радянської культури, для виховання кваліфікованих мистецьких кадрів. У місті Самарканді на базі евакуйованих туди Київського та Харківського художніх інститутів був утворений Український відділ Московського художнього інституту, де продовжувала своє навчання обдарована молодь. Саме тут на скульптурному факультеті в 1942 році успішно виконав і захистив дипломну роботу «Народний месник» О. Ковальов. Молодий скульптор відобразив події, що відбувалися в той час на окупованій Україні. Твір хвилює життєвою правдивістю, актуальністю піднятої теми, щирістю переданих почуттів.

Перші роки після війни українські скульптори здебільшого ще жили враженнями і переживаннями воєнних літ Саме в цей час з’являються такі вагомі твори, як «Партизанський рейд» М. Лисенка, «Ворог не пройде!» М. Гельмана, «Подвиг М. Шолуденка» Г. Петрашевич, «Партизани» О. Олійника та ін.

Чималих успіхів українські скульптори досягли в післявоєнний період у відтворенні засобами мистецтва образу нашого сучасника.

Багато й успішно працювали майстри української скульптури над образом В. І. Леніна. Тут насамперед слід згадати твори М. Вронського і О. Олійника, Ю. Білостоцького і Е. Фрідмана, І. Зноби, І. Кавалерідзе, О. Ковальова, М. Декерменджі.

Творчі зусилля митців у цей час найбільш спрямовані на осмислення і глибоке відображення образів кращих синів і дочок нашої країни захисників Радянської Батьківщини. В портретах героїв Великої Вітчизняної війни скульптори намагалися передати велич і духовну красу, силу і багатогранність їхніх характерів. З таких творів чи не найкращими є портрети двічі Героїв Радянського Союзу С. Ковпака і О. Федорова, виконані К. Діденком, портрет Героя Радянського Союзу І. Зайцева, зроблений Я. Кравченком, постать «Зоя» Л. Твердянської, портрет Героя Радянського Союзу М. Руднєва (автор П. Ульянов), роботи Г. Петрашевич, Я. Ражби, І. Шаповала, М. Вронського і багатьох інших.

Поряд із створенням портретів конкретних осіб дехто з митців працював над образами широкого узагальнення. До таких робіт належить «Портрет юнака» О. Ковальова, в якому втілено найкращі риси нашої радянської молоді. Це ж саме притаманне й скульптурі О. Супрун «Партизанка», де втілено героїчний образ молодої мужньої жінки — захисниці своєї Батьківщини.

Людина праці завжди була основним героєм радянського мистецтва. Але у післявоєнний відбудовчий період образи трударів — хазяїв життя — зайняли у творчості художників особливе місце. Скульптор О. Ковальов виступив з «Портретом Героя Соціалістичної Праці О. Хобти» (відзначений Державною премією СРСР) Цікаві роботи показали на післявоєнних виставках і скульптори О. Олійник (портрет Героя Соціалістичної Праці Л. Водолаги та знатного сталевара І. Невчаса), І. Зноба (портрети Героїв Соціалістичної Праці М. Озерного та М. Кальміус), І. Шаповал (портрет двічі Героя Соціалістичної Праці Ф. Дубковецького) та ряд інших.

Глибокі психологічні образи, з тонким проникненням у складний внутрішній світ учених, створили скульптори І. Шаповал (портрет академіка М. Стражеска), Г. Гутман (напівпостать вченого й винахідника К. Ціолковського), О. Ковальов (портрет академіка В. Філатова, який багато разів експонувався на міжнародних виставках в Парижі, Лондоні, Варшаві, Кракові та ін.)

Приваблювали наших скульпторів і образи письменників та передових мислителів. Визначних успіхів тут досягли М. Лисенко (бюст Т. Г. Шевченка) і І. Гончар (постать «Молодий Тарас Шевченко») На високу оцінку заслуговує і робота П. Мовчуна «В. Г. Бєлінський», відзначена Державною премією СРСР, а також інші твори постать О. І. Герцена (скульптор І. Воропай), погруддя М. Г. Чернишевського (автор Г. Гутман), бюст М. Гоголя (автори І. Андрійчук та А. Шаталов); з хорошими портретами українських письменників виступили скульптори І. Севера (портрети І. Франка та В. Стефаника), Я. Чайка (напівпостать Я. Галана), І. Гончар (портрети А. Малишка і О. Гончара), І. Шаповал (портрет П. Тичини) та ін. Портретну галерею видатних українських і російських композиторів М. І. Глінки, П. І. Чайковського, М. В. Лисенка, М. Д. Леонтовича, Л. М. Ревуцького, П. О. Козицького створив О. Ковальов. Вдало передав образ народного художника Української РСР І. С. їжакевича скульптор І. Шаповал. І. Кавалерідзе в невеликій статуетці «А. Бучма в ролі Миколи Задорожного» та Г. Петрашевич у творі «Артистка Н. Ужвій в ролі Анни з п’єси І. Франка «Украдене щастя» досягли успіху в передачі складності акторської праці.

Щодо творів на історичну тематику, то тут слід відзначити майстерно зроблену постать Олекси Довбуша, за яку її автори М. Рябінін і В. Сколоздра були відзначені Державною премією СРСР.

У зв’язку із святкуванням 300-річчя возз’єднання України з Росією багато митців замислюється над образом Б. Хмельницького та його сподвижників. Кращими з скульптурних портретів видатного полководця є роботи Ю. Білостоцького, І. Кавалерідзе та О. Ковальова. Образ Максима Кривоноса відтворив скульптор І. Гончар. Певним мистецьким досягненням є також такі твори, як «Іван Богун» І. Шаповала та В. Бородая. Скульптори

А. Білостоцький і О. Супрун створили цікаву композицію «Перед боєм».

Одночасно із творами значними і високохудожніми в цей період з’явилось чимало робіт поверхових, параднодекларативних, позбавлених глибокого проникнення у внутрішню суть зображуваного. Пластичні засоби таких скульптур відзначаються натуралістичною здрібненістю, художньою невиразністю. Велике значення в подоланні цих недоліків мали постанови Центрального Комітету партії з ідеологічних питань, прийняті в 1946-1948 роках.

Інтенсивне піднесення спостерігаємо в післявоєнний час також у монументальній скульптурі. В значній мірі цьому сприяла постанова Уряду про спорудження пам’ятників-бюстів двічі й тричі Героям Радянського Союзу і двічі Героям Соціалістичної Праці.

Серед багатьох пам’ятників-бюстів, встановлених за постановою Уряду на батьківщині героїв, вдалими є погруддя двічі Героїв Радянського Союзу С. Ковпака й О. Федорова (скульптор К. Діденко і архітектор Колесниченко) та погруддя двічі Героя Соціалістичної Праці С. Виштак (автор І. Макогон) та ряд інших.

У цей час було виконано велику кількість різних пам’ятників. Кращими серед них є пам’ятник молодогвардійцям в Краснодоні (автори В. Агібалов, В. Мухін, В. Федченко і архітектор О. Сидоренко), М. Щорсу в Києві (скульптори М. Лисенко, В. Бородай, М. Суходолов та архітектори О. Власов і О. Заваров), Т. Г. Шевченку у місті Палермо (Канада) (скульптори М. Вронський, О. Олійник і архітектор В. Гнєзділов), Максиму Горькому в Ялті (скульптор І. Гончар та архітектор В. Гнєзділов), Івану Франкові в Києві (скульптори Ю. Білостоцький, О. Супрун і архітектор М. Іванченко), Артему (Сергєєву) в Артемівську (скульптори М. Декерменджі і А. Шапран) та ін.

Активну участь у спорудженні пам’ятників на Україні взяли відомі російські скульптори С. Меркуров (створив пам’ятники В. І. Леніну в Києві та Львові), Є. Вучетич (пам’ятник генералу армії М. Ватутіну на його могилі в Києві)

Творчій активності скульпторів у післявоєнний час сприяла систематична організація республіканських і всесоюзних художніх виставок. Кожна з виставок була значною подією в мистецькому житті республіки. Справжнім тріумфом нашого мистецтва стала ювілейна художня виставка, присвячена 40-річчю Великого Жовтня.

Не маючи можливості назвати всі кращі твори цієї виставки, що стали окрасою української радянської скульптури, слід згадати хоч деякі з них. Образ вождя революції і засновника першої в світі соціалістичної держави В. І. Леніна втілили в своїх творах скульптори М. Вронський, І. Зноба, М. Ковтун, М. Морозов, Я. Ражба, Л. Сабанєєва, П. Ульянов, І. Шаповал, П. Остапенко. Героїчному минулому присвятили свої твори В. Бородай («Уходили комсомольців.Л. Сабанєєва («Після громадянської»), В. Селібер («Сиваш»), Л. Твердянська («Нескорена полтавчанка» (Ляля Убийвовк), С. Кошелєв («Чапаєвська тачанка»), О. Олійник («Трагедія Трипілля»), Л. Смерчинський («Портрет Героя Радянського Союзу М. О. Фільченка»), Г. Кальченко («Після допиту»), І. Шаповал («Портрет Героя Радянського Союзу М. І. Кузнецова») та ін.

Образи радянських людей і їх трудові будні знайшли яскраве відображення в таких роботах, як «Наваловідбійник» В. Агібалова, «Господар Верховини» В. Борисенка, «Портрет інженера Ю. О. Кисельова» Т. Бриж, «Портрет забійника шахти ім. Дзержинського В. П. Крилова» В. Вінайкіна, «Портрет двічі Героя Соціалістичної праці І. І. Бридька» І. Гончара, «Ланкова» В. Клокова, «Чабан» О. Жирадкова, «Бокораш» В. Зноби, «Портрет робітника О. Ю. Пилинського» О. Скоблікова, «Колгоспниця» О. Супрун, «Портрет токаря В. К. Семинського» Е. Фрідмана. Портрети видатних діячів науки і культури створили О. Банников («Портрет народної артистки СРСР А. К. Тарасової»), В. Бородай (постать «Леся Українка»), І. Гончар («Композитор М. В. Лисенко»), І. Кавалерідзе («Портрет академіка М. Д. Стражеска»), О. Ковальов (портрети М. В. Гоголя і М. Т. Рильського), Ф. Коцюбинський («Портрет В. В. Маяковського»), О. Кудрявцева («Портрет художника М. Г. Бурачека»), П. Мовчун (бюст «Марко Вовчок»), П. Ульянов («Адам Міцкевич») та багато ін. Теми материнства, боротьби за мир, образи дітей захопили скульпторів Г. Петрашевич («Дитино моя!»), М. Баринову («Накупався»), І. Копайгоренко («Перше почуття»), М. Кутепову («Люся»), Г. Морозову («Портрет дівчини») та ін. Гнівно викриває паліїв нової світової війни скульптура В. Галочкіна «Хіросіма».

Творчість українських скульпторів останнього десятиліття позначена поступальним рухом вперед. Помітним стало розширення тем, образів, посилились пошуки нових сучасних форм, прагнення серйозно осмислити історичне минуле й нашу сьогочасність.

Ці тенденції знайшли своє яскраве відбиття в численних творах, що експонувались на художній виставці «Радянська Україна» (1960 р.), виставці, присвяченій 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка, Республіканській і Всесоюзній виставках 1961 року, Ювілейній художній виставці, присвяченій 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, та виставці «На варті миру» 1965 року.

Саме на цих виставках ми мали змогу ознайомитися з численними композиційними творами, в яких образ подається узагальнено, символічно. До таких робіт можна віднести «Покорителя космосу» М. Овсянкіна, «Мрію» та «Тривожну молодість» Л. Жуковської і Д. Сови, «Шахтаря Донбасу» та «Сапера» В. Полоника, «Високу нагороду» Д. Крвавича, «Сонце встає» Ю. Укадера, «Трудові резерви» І. Ястребова, «Відпочинок» В. Клокова і ряд інших, в яких порушуються й успішно вирішуються значні теми.

За 50 років скульптура, як і все українське образотворче мистецтво, пройшла великий і складний шлях. Виникли та набралися сили різні жанри, розквітло багатство яскравих художніх індивідуальностей, щороку збільшується приплив молодих творчих сил. Найвідраднішим явищем післявоєнного періоду є сформування сильного та своєрідного за творчою манерою колективу скульпторів Львівщини. Якщо в 40-х роках нам були відомі лише поодинокі львівські майстри скульптури, як, наприклад, І. Севера, В. Сколоздра, М. Рябінін, Я. Чайка, то зараз їхнє коло значно розширилось. Відвідувачам художніх виставок полюбились і запам’ятались зворушливі твори львів’ян молодшого покоління В. Борисенка, Л. Біганича, В. Власова, Д. Крвавича, Е. Миська, В. Одрехівського та багатьох ін.

Слід відзначити помітні якісні зростання в творчості українських скульпторів, що працюють над монументальними творами. За останнє десятиліття було споруджено велику кількість різних пам’ятників. Найбільш значними серед них є пам’ятники В. І. Леніну в Харкові (скульптори М. Вронський, О. Олійник і архітектор О. Сидоренко) і в Запоріжжі (скульптори М. Лисенко, М. Суходолов і архітектори Б. Приймак та В. Ладний) В обох пам’ятниках виразно показаний Ленін — натхненний, запалюючий трибун, вождь трудящих. Щоправда, передача образу тут іде в основному за рахунок зовнішньої динаміки, а не через глибоке проникнення і розкриття внутрішньої психологічної характеристики.

Визначною подією в українській монументальній пластиці цього часу став пам’ятник О. С. Пушкіну в Києві (скульптор О. Ковальов і архітектор В. Гнєзділов) Він відзначається переконливою трактовкою образу, виразністю форми, чітким і ясним силуетом, точно визначеною масштабністю, органічним пов’язанням з навколишньою природою та архітектурним ансамблем.

Свідченням піднесення української монументальної пластики останніх років є пам’ятник Т. Г. Шевченку в Москві (скульптори М. Грицюк, Ю. Синкевич, А. Фуженко і архітектори А. Сницарєв, Ю. Чеканюк), І. Я. Франкові у Львові (скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка і архітектор А. Шуляр), композитору М. В. Лисенку в Києві (скульптор О. Ковальов, архітектор В. Гнєзділов).

Ще значніші перспективи розвитку монументального мистецтва. Активність колективу українських скульпторів посилила праця над розробкою проектів пам’ятника В. І. Леніну для Москви (на території Кремля), монумента Революції в Києві та двох монументів в пам’ять радянських громадян і військовополонених солдатів і офіцерів Радянської Армії, які загинули від рук німецько-фашистських загарбників під час окупації Києва. Натхнені ідеями великого Леніна, ідеями Комуністичної партії, тісно зв’язані з життям народу, українські скульптори спираються у своїй творчості на принципи народності й партійності, на метод соціалістичного реалізму Творчість їх набуває все більшого успіху в усіх жанрах пластичного мистецтва.

ГРАФІКА

У порівнянні з живописом і скульптурою графіка є найбільш масовим видом образотворчого мистецтва. Завдяки своїй оперативності графіка ще в роки громадянської війни на Україні стала найдійовішою і найпопулярнішою з усіх образотворчих мистецтв.

Чи не найперше місце у молодій радянській графіці посідає революційний політичний плакат. Він виник у боротьбі з контрреволюцією, інтервенцією і господарською розрухою і став активною зброєю в руках більшовицької партії. Оперативність, масовість, політична гострота, простота й дохідливість художньої мови зробили плакат наймасовішим засобом наочної агітації і пропаганди.

До Жовтневої революції політичного плаката на Україні не було. Він почав розвиватись на основі сатиричних малюнків на суспільно-політичні теми, що з’являлися в гумористично-сатиричних журналах 1905-1907 рр.

Над революційним політичним плакатом у роки громадянської війни працювало багато художників. Б. Силкін у 1920 р. виконав кілька закличних творів. У плакаті «Вступайте до червоної кінноти!» художник за допомогою лаконічного, узагальненого кольорового малюнка домігся виразності й героїчного звучання обраної теми. Такою ж великою графічною культурою відзначаються і твори О. Маренкова. Його плакати «Товарищ! Иди в красньїе добровольцьі, твои товарищи-герои ждут тебя!» (1920) і «В огні соціалістичної революції пролетаріат порве пута неволі» (1920) сповнені лаконізмом, художньою узагальненістю і виразністю.

Звертають на себе увагу і плакати В. Єрмілова («Потухшие паровози, стоящие фабрики ждут уголь Донбасса» (1920), Б. Єфімова («Красноармеец 1919 года»), Л. Каплана, О. Хвостенка-Хвостова, Б. Косарєва, А. Страхова, 3. Толкачова та ін. Багато імен плакатистів лишилось невідомими.

У роки громадянської війни та відбудови народного господарства український політичний плакат досяг високого мистецького рівня. Шукаючи гострої і виразної плакатної мови, художники прагнули до максимальної лаконічності, узагальнено-монументальної форми, зв’язку шрифта з рисунком. Політичний плакат вперше відтворив виразний і правдивий образ радянського воїна-червоноармійця.

Паралельно з революційним плакатом, як його різновид, у роки громадянської війни широкого розповсюдження набувають «Вікна сатири», так звані «Окна РОСТА» (Російського телеграфного агентства) Ці великі кольорові малюнки з віршованими підтекстовками були однією з найдохідливіших форм графічної агітації, відзначались лаконічною силуетною формою малюнка, тематичною широтою і злободенністю, швидким реагуванням на події дня.

У станковій графіці років громадянської війни на перше місце висувається рисунок, літографія, офорт та ліногравюра. Продовжуючи традиції дожовтневої реалістичної графіки, основоположником якої був Т. Г. Шевченко, радянські митці в рисунках з натури та естампах відтворювали образи червоноармійців, робітників, селян, побутові мотиви, пейзажі. Варто відзначити тут рисунки О. Кокеля («Червоноармієць», «Робітник», «Студент»), П. Васильєва («Червоноармійці ведуть білих генералів на пароплав «Алмаз»), М. Самокиша («Кримські зарисовки», «Голод в Криму») та ін. М. Жук зробив серію портретів тодішніх письменників (1918-1919 рр.), А. Страхов у 1920 році випустив альбом автолітографій «Азбука революції», де лаконічними графічними засобами показав героїчну боротьбу народу за Радянську владу Плідно працює в цей час один з піонерів українського радянського естампа В. Заузе талановитий художник і педагог В техніках офорта і меццо-тинто він майстерно передає ліричні пейзажі рідної природи «Вечір» (1918), «Стеляться тіні», «Ліс» (1923) Цікаві його ж естампи на побутові мотиви «Квіткарка», «Жінка, що годує курей» (1918), у яких показано сцени з життя простих людей. Хоча для розвитку книжкової графіки у воєнні роки були дуже несприятливі умови, та все ж саме на 1919-1920 роки припадає розквіт самобутнього таланту Г. Нарбута. В результаті вивчення і творчого переосмислення форм старої української гравюри та народної орнаментики він поступово виробив власний графічний стиль, який став зразком високого мистецтва не лише для молодої радянської книжкової графіки 20-х років, а й для митців наступних поколінь. Важливим елементом у графіці Нарбута є створення образу робітника (обкладинка журналу «Солнце труда», 1919 р.), який і пізніше часто зустрічаємо у композиціях його обкладинок і заставок. Постать молодого українського робітника, що стоїть на сторожі здобутків революції з рушницею і молотом в руках, зображена на тлі великої п’ятикутної зірки символу революції, яка сонцем піднімається над димарями фабрик і заводів. Велику творчу фантазію, вміння відшукати красиву графічну форму, силуетність виявив художник і у виконанні багатьох інших обкладинок, титулів, заставок, кінцівок. Особливу увагу звертав Г. Нарбут на рисовані шрифти та декоративні ініціали, які він любовно будував на зразках літер стародавніх українських рукописів та стародруків. Новаторство Г. Нарбута у молодій радянській книжковій графіці було початком боротьби за високу художню культуру в оформленні книги, підходу до книги як до мистецького твору в цілому.

В ілюстрації працювали на той час і живописці Г. Світлицький (ілюстрації до народної казки «Івасик-Телесик», 1919 р.), Ф. Коновалюк (ілюстрації до поем Т. Г. Шевченка «Невільник», «Титарівна» та «Катерина», 1921 р.), В. Аверін (ілюстрації до дитячих казок), М. Калмиков (обкладинки, 1919 р.), А. Петрицький (шрифтові обкладинки, 1919 р.), М. Жук (обкладинки, 1919-1920 рр.)

Після закінчення громадянської війни розвиток української радянської графіки проходив в умовах боротьби реалістичного напрямку проти всіляких формалістичних течій у мистецтві. Художники прагнули створити високохудожні реалістичні графічні композиції, які б відображали великі завоювання Жовтня, відбудову народного господарства, перші кроки соціалізму.

У цей період продовжує розвиватись політичний плакат, книжкова і особливо станкова графіка.

Художнє оформлення книги обмежувалося тоді лише пильною увагою до обкладинки, в яку митці вкладали весь свій талант і вміння. Над обкладинками активно працюють учні Нарбута Олесь Лозовський (у 1919-1922 роках він виконав чимало добре скомпонованих обкладинок до творів П. Тичини, М. Коцюбинського) та М. Кирнарський, який найбільше перейняв тонкий, строгий стиль свого вчителя. Він працював у 1919-1922 роках над оформленням журналів та дитячих читанок. До школи Нарбута належали також Л. Хижинський, М. Алексєєв, С. Пожарський, які пильно вивчали його творчість.

У книжковій і плакатній графіці багато і плідно працює А. Страхов. Він виявив себе майстром книжкової обкладинки, виробив свій принцип високої графічної культури. За допомогою максимально лаконічних графічних засобів художник домагався виявлення головної думки літературного твору, вводив у декоративний принцип ілюстративні елементи. У 1923 році Страхов створює обкладинку до українського видання роману Джона Ріда «Десять днів, що потрясли світ», на якій він зобразив силуетну постать В. І. Леніна трибуна і вождя революції. Пізніше, у 1924 році, на основі цього малюнка було створено плакат, присвячений В. І. Леніну Завдяки високій художній якості цей твір одразу набув широкої популярності. На міжнародній художній виставці в Парижі він був премійований золотою медаллю.

У станковій графіці продовжував працювати В. Заузе. В 1925 році він виконав у техніці автолітографії композицію на історико-революційну тему «Барикади 1905 року»; йому належить також естамп «На сторожі радянських кордонів» (1926 р.) та побутово-історичний офорт «Чумаки» (1926 р.)

З реалістичними творами в ті роки вже виступали й учні В. Заузе О. Постель, Ніна Густ, С. Соколенко, К. Ковтурман. Викладач Київського художнього інституту І. Плещинський в рисунках олівцем показав красу ліричних пейзажів Києва. З серією портретів діячів української культури виступає в цей час одеський художник М. Жук. Кращими з них є портрети І. Франка й О. Новаківського.

Наприкінці 20-х та на початку 30-х років в естампній графіці активно працює В. Касіян, який повернувся на Україну після закінчення Празької Академії мистецтв. Він створює серії дереворитів і ліногравюр, присвячені темам громадянської війни на Україні («Повстання арсенальців», «Герой Перекопу», 1927 р.), динамічною композицією, чіткою мовою штриха передає героїчність образів. Звертається В. Касіян і до теми індустріалізації та колективізації Радянської України («Дніпрельстан», «На колгоспних ланах», 1933-1934 рр. та ін.), оспівує героїку і красу соціалістичної праці.

В книжковій графіці беруть активну участь і художники старшого покоління, які міцно стояли тоді на реалістичних позиціях. Тут передусім слід згадати одного з найстарших майстрів реалістичної ілюстрації І. С. їжакевича (ілюстрації до поеми Т. Г. Шевченка «Катерина», повісті М. Гоголя «Сорочинський ярмарок», до твору угорського письменника Мате Залки «Хоробрий кравчик») Роботам їжакевича властива реалістична манера художньої мови, глибоке проникнення в суть образів. Успішно працюють в цей час і О. Маренков (ілюстрації до творів Ю. Яновського, А. Головка, Остапа Вишні), А. Страхов (ілюстрації до творів П. Тичини, Д. Маміна-Сибіряка), М. Кирнарський та О. Судомора (оформлення та ілюстрування дитячої літератури) 3 вдумливими ілюстраціями до повісті А. Головка «У широкий світ» (1929) та повісті І. Франка «Борислав сміється» (1931 р.) виступає В. Касіян. Певними мистецькими шуканнями відзначаються обкладинки В. Кричевського (Ю. Яновський «Майстер корабля», 1930 р., М. Йогансен «Оповідання», 1923 р. та ін.), а також А. Середи («Кобзар» Т. Г. Шевченка, 1937-1938 рр., твори Івана Франка)

На зламі 20-х та 30-х років станкова і книжкова графіка поповнюється молодими графіками випускниками вищих художніх учбових закладів Харкова, Одеси, Києва. Талановитим майстром книжкової ілюстрації виявила себе вихованка графічної майстерні Київського художнього інституту О. Сахновська. В 1929 р. вона виконала оформлення до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Пізніше, до 120-річчя з дня народження поета, О. Сахновська виступила з портретом Т. Г. Шевченка. Широкого визнання набули дереворити художниці, яким притаманна висока художня культура, виразність графічної мови та досконалість технічної майстерності. Крім О. Сахновської, дереворитами захоплювались також С. Налєпинська-Бойчук (ілюстрації до поеми Т. Г. Шевченка «Катерина», 1927, до оповідання Маміна-Сибіряка «Приймак», 1929 р., до повісті С. Васильченка «Олов’яний перстень», 1930 та ін.), І. Падалка (оформлення та ілюстрації до «Енеїди» І. Котляревського, 1929 р., «Захара Беркута» І. Франка, 1929 р. та ін.), М. Котляревська (ілюстрації до «Овода» Е. Войнич, «Мідного вершника» О. Пушкіна), О. Рубан (ілюстрування дитячих книжок), Є. Кияшко (ілюстрації до творів О. Пушкіна), а також М. Фрадкін, Й. Дайц, Г. Пустовійт, В. Стеценко. Всі згадані тут майстри в своїх мистецьких шуканнях прагнули до відродження старих традицій оформлення, прикрашали книги оригінальними гравюрами.

Для покращання мистецтва книги мало значення створення 1930 р. в Харкові Українського поліграфічного інституту, який приступив до систематичної підготовки спеціалістів у галузі оформлення книги.

Великі успіхи нашого народу в побудові соціалізму не могли лишитися поза увагою митців. У 30-х роках українські графіки, спираючись на метод соціалістичного реалізму, збагачують наше мистецтво новими цінними творами. Це плакат А. Страхова «Виконаймо вугільну п’ятирічку за три роки» (1931 р.), кольорова ліногравюра О. Пащенка «Повідь на Дніпрі» (1937 р.), серія поетичних офортів М. Дерегуса «Дорогами України», анімалістичні твори В. Аверіна. Над зображенням історичних подій революції та громадянської війни на Україні продовжує працювати В. Касіян («Жовтневий похід», 1932 р.; «Артем», 1936 р.) Приваблює його і героїка праці радянських людей на новобудовах перших п’ятирічок («Ударники Дніпробуду», 1932 р., «На штурм прориву», 1934 р.) Індустріальні мотиви знаходять своє відображення в офортах Катерини Клемм («Завод Ленкузня»), К. Ковтурмана («Металургійний завод ім. Кірова») та ін. Графічні цикли створює 3. Толкачов («Інтервенти на Україні», «Трипільська трагедія», «Оборона Арсеналу») та ін. З реалістичними творами виступив також О. Довгаль (гравюри на дереві «Видача пайка», 1927 р., «Збирання врожаю», 1929 р., «Полільниці», 1930 р.) Оригінально задуманий героїко-епічний цикл дереворитів «Жінка в революції» створює у 1930-1932 роках О. Сахновська. В окремих епізодах, побудованих за хронологією, вона розповідає про участь жінки в революції, емоційно передає героїку боротьби за Радянську владу.

Новий етап розвитку української графіки намітився у передвоєнні роки. Він відзначається приходом у мистецтво талановитої молоді, пильною увагою до естампа. Створюються великі серійні й тематичні альбоми, присвячені видатним подіям.

Чималими творчими здобутками відзначили наші графіки 125-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Колектив харківських графіків створив альбом автолітографій «Тарас Шевченко». Кращими в ньому є естампи В. Касіяна («Шевченко серед селян»), М. Дерегуса («Тарас в науці у дячка»); П. Борисенка («Зустріч Шевченка з художником Сошенком»), Г. Бондаренка («Шевченко в Орській кріпості») І. Плещинський виконав у техніці автолітографії серію краєвидів Канева і Моринців, К. Єлева виступив із серією рисунків олівцем «Канів»; О. Пащенко створив ілюстрації до поеми Шевченка «Сон»; І. їжакевич ілюстрації до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.

У 1939 році, після історичного возз’єднання західних областей України в єдиній соціалістичній державі, лави українських графіків поповнилися такими талановитими художниками, як О. Кульчицька, О. Курилас, А. Манастирський, О. Кратохвиля-Відимська, Я. Музика, С. Гебус-Баранецька, П. Обаль, Л. Левицький та ін. Вони активно включилися в роботу Спілки радянських художників і вже у 1940 році (на виставці художників західних областей України в Москві) виступили з творами на нову тематику О. Кульчицька показала гравюри «Зустріч Радянської Армії у Львові 1939 року», «Назустріч новому», «Жіноча рада» (1939 р.) і «Довбуш» (1940 р.), С. Гебус-Баранецька дереворит «Гуцульський танець» (1940 р.)

У передвоєнні роки активно виступає В. Касіян. Досягнувши високої майстерності майже в усіх графічних техніках, він поглиблює свої теми 20-х років, створює нові композиції на теми героїки громадянської війни («Повстання арсенальців», автолітографія, 1939 р.), оспівує індустріалізацію країни («Соціалістичні ковалі», «Автогенник», офорти, 1938 р., і «Відкриття Дніпрогесу», автолітографія, 1939 р.), працює над портретами революційних діячів («В. І. Ленін, дереворит, 1937 р., «Артем», меццо-тинто, 1940 р.), створює ліричний портрет («П. І. Чайковський на Україні», офорт, 1940 р.) Особливо багато працює художник в цей час над образом великого українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка («Шевченко на Україні», 1939 р.), в якому прагне передати гнівний протест поета проти експлуатації, неправди і зла.

З середини 30-х років все частіше звертається до графіки живописець М. Дерегус. В 1936-1937 роках він виконав цикл талановитих офортів і монотипій до «Катерини» Т. Г. Шевченка, а також ілюстрацій до «Енеїди» І. Котляревського; захоплюється художник і образами історичного минулого України (офорт «Кодня», 1940 р.), поезією історичних місць, природою Київщини, Волині (серія офортів «Дорогами України», 1940-1941 рр.) Досить продуктивно працює у передвоєнні роки В. Заузе. В техніці офорта, монотипії й акварелі графік створює свої поетичні пейзажі «Плавні», «Ліс», «Падаючі тіні», «Зима», а також жанрові сцени «У колгоспній кошарі» (офорт, 1934 р.), «Портрет ударника Волкова» та ін.

У другій половині 30-х років визначається творче обличчя О. Пащенка. Графічній мові його творів властива декоративність, відчуття графічної лінії, форми та кольору Майстром автолітографії і талановитим графіком виявляє себе і Г. Пустовійт Любов’ю до прекрасного і доброго сповнені його кольорові автолітографії «Весняна пісня» і «Збір винограду» (1937 р.) Драматичність почуття, втілення життя в живих рисах людських характерів властиві для його автолітографій та рисунків олівцем до «Катерини» Т. Г. Шевченка, оповідань М. Коцюбинського і передусім ілюстрацій до «Обломова» І. Гончарова. В книжковій ілюстрації продовжує виступати і один з найстаріших художників І. С. їжакевич. З його передвоєнних творів кращими вважаються ілюстрації до «Лісової пісні» Лесі Українки, «Бориславських оповідань» І. Франка, повісті «Раїа тогдапа» М. Коцюбинського, «Пана Халявського» Г. Квітки-Основ’яненка, «Наливайка» Івана Ле, а також великий цикл ілюстрацій до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. В ілюстраціях 1. їжакевича велика сила відчуття духу літературного твору, глибоке знання народних типів та характерів. Зрілими майстрами станкової і книжкової графіки виявили себе Г. Бондаренко, Б. Бланк, В. Аверін, О. Довгаль, Д. Шавикін, Й. Дайц, А. Рєзниченко. Реалістичний плакат у роки передвоєнних п’ятирічок продовжував приваблювати таких майстрів, як А. Страхов, О. Маренков, В. Касіян, а також молодих художників П. Горілого, В. Савіна, В. Вовченка та ін. Вони створили плакати, які закликали радянський народ до нових перемог, стверджували великі досягнення в індустріалізації країни та успіхи інших галузей народного господарства, досягнення соціалістичної культури.

У передвоєнні роки українські художники-графіки домоглись високих творчих успіхів. Було остаточно переборено впливи формалізму і натуралізму, зросла реалістична майстерність, професіонально-технічна досконалість. Твори українських радянських графіків все частіше почали експонуватись не лише на всесоюзних художніх виставках, а й на міжнародних у Венеції, Парижі та інших містах Західної Європи, Америки та Азії.

У роки Великої Вітчизняної війни українська графіка була одним з найактивніших видів образотворчого мистецтва. її специфіка оперативність, масовість, гострота художньої мови і багатотиражність найбільш відповідали завданням і вимогам воєнного часу.

Багато українських митців брали участь в оформленні фронтових і партизанських газет, агітпоїздів, виготовляли сатиричні антифашистські листівки. Перебуваючи на війні, художники Г. Меліхов, І. Гуторов, І. Кружков, В. Масик, Ю. Балановський та інші створювали сатиричні композиції, портрети бійців для фронтових газет та листівок. Цікаві гравюри на дереві створював В. Стеценко.

Активну творчу діяльність виявила велика група художників, що була евакуйована в глибокий тил. Тут митці працювали в основному над плакатами, в яких закликали радянських воїнів до боротьби з ворогом. Популярними на фронті й в тилу були патріотичні плакати В. Касіяна, виконані у 1942 році, насамперед серія плакатів «Гнів Шевченка зброя перемоги» та плакат «В бой, славяне!» Виразні плакати, що закликали радянських воїнів до рішучого бою з ворогом, створили художники Д. Шавикін («Я всегда готов...»), В. Аверін («Нещадно знищувати вбивць наших дітей!»), І. Черкашин та Н. Карповський («Партизани, до зброї!»), І. Літинський («За плач дітей, за дим руїн, за кров братерську на Берлін!») та ін.

Над плакатами і сатиричними «агітвікнами» працював О. Довгаль, твори якого привертали увагу своєю політичною гостротою, виразністю та оригінальними кольоровими сполученнями («Диверсант не пройде тут...», «Задумав свой поход вначале...», «Летняя стальная вьюга вьіметет немцев с юга») В. Литвиненко і Р. Мельничук створили свій відомий плакат «На тобі... українського хліба... української сталі... та землі!».

Не менш важливу роль відігравали і плакати, присвячені працівникам тилу «Все для фронта!» П. Пархета, «Чем тьі сегодня помог фронту?» М. Мігценка, «Кожне зерно врожаю — удар по ворогу» Н. Карповського, «В кожній радянській жінці ранений червоноармієць знайде матір і сестру» М. Дерегуса, «Самовідданою роботою в тилу наблизимо годину остаточної перемоги над ворогом!» О. Юнак і В. Фатальчука та багато ін. Графіки брали участь в ілюструванні тієї нечисленної української книжкової продукції, яка все ж випускалась в умовах евакуації. У видавництві ЦК КП(б)У в Москві працювали В. Литвиненко (ілюстрації до книжок «Чого варті німецькі обіцянки», «28 героїв-панфіловців», «В верболозі вовчій метушня й переляк»), Г. Пустовійт (ілюстрації до книги «Ось бувальщина про Гната, як пішов він бити ката») В тому ж видавництві співробітничали М. Дерегус, Й. Дайц, К. Агніт-Слєдзєвський, О. Козюренко та ін. В далекій Уфі друкувалися брошури і листівки з рисунками В. Касіяна, що викривали звірські вчинки фашистів-окупантів.

В евакуації українські художники-графіки виконували портрети працівників тилу, робили пейзажні зарисовки, а також брали активну участь в ілюструванні газет, журналів, брошур, виготовленні агітплакатів тощо. Майстер рисунка олівцем К. Єлева створив прекрасні портрети узбецьких трудівників, а також чимало пейзажних зарисовок. Українські графіки організовували художні виставки в Уфі (1942 р.), Москві (1943 р.), в Алма-Аті (1942-1943 рр.), у Самарканді (виставку, присвячену 25-річчю Червоної Армії) У 1944 році у звільненому Києві була влаштована виставка творчості художників Радянської України років Вітчизняної війни. Графічні твори на всіх згаданих виставках відзначались документальністю, великим патріотизмом.

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни в Києві у 1945 році була відкрита Восьма Республіканська (перша післявоєнна) художня виставка, яка підвела підсумок роботи за весь воєнний період. Графіки виступали тут з такими творами, як «Шляхами війни», «Перші пішоходи на вулицях звільненого Харкова» (О. Довгаль), «Шляхами війни», «Дорога на Бровари», «Ніч» (М. Дерегус), «Окупанти на Україні», «Пройшли німці», «Харків у перші дні визволення» (В. Мироненко); «1942 рік на Україні», «Рус не здається» (В. Литвиненко) Були тут представлені й фронтові рисунки Г. Меліхова, офорти Й. Дайца, кольорові ліногравюри та рисунки О. Пащенка («Київ. Площа Богдана Хмельницького», «Харків. Руїни гуртожитку», «Гігант» та ін.)

Для дальшого розвитку української графіки вирішальне значення мали постанови партії з ідеологічних питань, прийняті у 1946-1948 рр.

В результаті наполегливої боротьби за дальше зміцнення реалістичних позицій поширення набули такі види графіки, як політичний плакат, сатиричний рисунок, книжкова графіка, а також всі види станкової графіки. Виставки 50-х років показали високий художній рівень графічного мистецтва. Поряд із темами недавньої війни в станковій графіці все більша увага приділяється мирному життю, героїчній праці, побуту радянських людей, відображенню героїчного минулого нашого народу.

Характерним для станкової графіки у післявоєнні роки є тяжіння митців до великих тематичних серій. Відбудові і піднесенню народного господарства присвятив серії кольорових ліногравюр О. Пащенко («Відбудова Дніпрогесу», 1946 р., «У металургів Придніпров’я», 1952 р., «Київська сюїта», 1953 р.) Засобами кольорової ліногравюри О. Пащенко домагається великої художньої виразності й декоративності естампа. У його творах органічно поєднується ідейний задум і професіональна майстерність.

Тема соціалістичного будівництва та колгоспний пейзаж знайшли відображення в серіях кольорових офортів та акварелей В. Мироненка («Україно моя», 1945-1953 рр.; «Відродження Донбасу», 1953 р., «Новобудови Харкова», 1953 р., «Приазов’я», 1959 р.), в офортах П. Куценка («Колгоспна Чапаєвка», 1950 р.), В. Віхтинського (цикл «Донбас» і серія «Чорноморська сюїта»).

З циклами офортів «Народне життя і природа Гуцульщини», (1947 р.) та ліногравюр і дереворитів «Гуцульщина в труді» (1945 р.), «Краса рідної землі» (1949 р.), «Багатство Радянської України» виступає один з найстаріших майстрів гравюри Олена Кульчицька. її твори цього періоду позначені високою майстерністю, різноманітністю графічної техніки, глибоким знанням багатства народного мистецтва. Темам соціалістичних перетворень, що почалися в західних областях України після возз’єднання, присвятив свої твори Л. Левицький. У серії «Спогади про батька» (1946-1947 рр.) він розкриває життя західноукраїнських селян під гнітом панської Польщі, а в іншій «Слідами великого перелому» (1949 р.) художник показав паростки нового життя на оновленій землі.

В офортах та монотипіях О. Кратохвилі-Відимської було зібрано і блискуче відтворено етнографічні типи Гуцульщини.

Відображенню історичних подій, темам Великої Вітчизняної війни присвятили свої твори М. Гнойовий (серія офортів «Спогади», 1947 р.), В. Парчевський («Шляхами війни», «Танки праворуч», «Ех, дороги!»), О. Постель («Оборона Одеси», 1947 р.)

Над портретом працюють В. Касіян (серія офортів «Ленін і Україна», 1947 р., «Чехов на Україні», портрети Т. Г. Шевченка, Ольги Кобилянської, Карла Маркса, «Автопортрет»), Г. Гаркуша (кольорова ліногравюра «В. І. Ленін», 1954 р.), С. Бесєдін (образ В. І. Леніна)

Серед графічних творів, присвячених 300-річчю возз’єднання України з Росією, виділяються серії офортів і рисунків двох талановитих графіків О. Данченка (офорти «Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр.») і І. Селіванова («Нескорені») Вони відзначаються романтичною масштабністю образів, пристрасною публіцистичністю і добрим знанням історії рідного народу.

Плідною була творчість українських книжкових графіків протягом 1953-1954 рр. Цікаві оформлення, побудовані на мотивах української народної орнаментики, виконали тоді В. Фатальчук і О. Юнак (форзац до роману Натана Рибака «Переяславська Рада»; оправи до клавірів опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та до «Літопису великої дружби»; оформлення і оправа «Українських народних казок»).

У післявоєнний час плодотворно працюють графіки і в пейзажі. Тут варто назвати роботи О. Кульчицької, О. Пащенка, В. Мироненка. Майстром ліричного пейзажу виявив себе В. Литвиненко (кольорові ліногравюри «Мисливська лірика», 1951 р.; «Весняна тиша», 1959 р. та ін.) Пейзаж в той час приваблює О. Бабкову (серія кольорових ліногравюр «Київ»), М. Благовіщенського (кольорові ліногравюри з пейзажами Криму), Л. Чернова та ін.

Бурхливий розвиток української літератури у післявоєнні роки викликає і велике піднесення мистецтва книжкової графіки. І. їжакевич разом з Ф. Коновалюком створюють ілюстрації до поем Т. Г. Шевченка «Кавказ», «Єретик» та інших, а також ілюструють (в техніці рисунка пером та акварелі) «Енеїду» І. Котляревського. їжакевич виконав також ілюстрації до оповідання І. Франка «В кузні» та до української народної казки про Кирила Кожум’яку Зі своєрідними книжковими ілюстраціями виступив у післявоєнний час М. Дерегус, талант якого в цей період набув найбільшого розквіту В ілюстраціях до «Тараса Бульби» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя, поем Т. Г. Шевченка, «Народних оповідань» Марка Вовчка, історичного роману Натана Рибака «Переяславська Рада» він з великою емоційністю відтворив картини з минулого України. Особливого звучання набула його лірико-епічна серія кольорових офортів «Українські народні думи та пісні» (1947 р.), яка відзначається пісенним народним характером та ясною художньою мовою.

Багато працював над книжковим оформленням В. Касіян. Він ілюстрував «Новели» В. Стефаника, твори І. Франка, Лесі Українки та О. Кобилянської, в яких продемонстрував глибоке знання західноукраїнського побуту В 1951 році В. Касіян виконав ілюстрації до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, а також до творів українських радянських письменників О. Гончара, С. Скляренка, О. Іваненко, А. Турчинської та ін.

Талановитим ілюстратором виявив себе в післявоєнні роки А. Рєзниченко. Його ілюстрації до творів М. Островського «Як гартувалася сталь», А. Фадєєва «Молода гвардія», О. Гончара «Земля гуде», Ю. Збанацького «Таємниця Соколиного бору», В. Закруткіна «Північна Аврора» та роману французького письменника Андре Стіля «Перший удар» відзначаються високими художніми якостями. Блискучим інтерпретатором художніх творів показав себе В. Литвиненко (ілюстрації до «Мисливських усмішок» Остапа Вишні)

О. Довгаль ілюструє в цей час твори І. Кочерги («Ярослав Мудрий»), Дінь Лінь («Сонце над річкою Сангань» та «Ураган») і Лу Сіня («Справжня історія А-К’ю»)

Одночасно із художниками старшого покоління в книжковій графіці починають працювати такі талановиті графіки, як, наприклад, С. Адамович (ілюстрації до повісті «Борислав сміється» І. Франка та «Земля» О. Кобилянської) Своєрідним майстром оформлення книги показав себе А. Базилевич, чиї ілюстрації до повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Пан Халявський», роману М. Шолохова «Піднята цілина», а також роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояки Швейка» вражають майстерним рисунком, багатою уявою, блискучою інтерпретацією образів.

Здібним художником виявив себе І. Філонов. Крім офортів до твору М. Коцюбинського «Fata morgana» він виконав вдалі офорти до повісті В. Кучера «Устим Кармелюк». Ілюстрації до повісті О. Гончара «Прапороносці» та до книги Д. Фурманова «Чапаєв» створив В. Полтавець. Активну участь в промисловій графіці беруть графіки В. Артеменко, Ю. Вишневський, Л. Канторович, В. Лисецький, П. Рамкевич, В. Свєнціцький, П. Снігур, С. Бродський. їхні мініатюри відзначаються гострою видумкою, красотою і лаконічністю композиції, ясністю графічного виразу.

У шестидесяті роки з чудовими роботами виступили Г. Якутович (ілюстрації до «Ярослава Мудрого» і «Свіччиного весілля» І. Кочерги, станкові твори), О. Данченко (серія «Щорсівці»), І. Селіванов (серії «Арсенальці», «Його величність робітничий клас»), В. Куткін (серія гравюр до шевченківських творів) Кожному з цих майстрів притаманне прагнення узагальнення життєвих вражень, монументалізації художнього образу, пристрасні пошуки нових форм виразу Високий творчий зліт бачимо і в цікавому та своєрідному художньому оформленні книжкових видань, зробленому молодими талановитими графіками Н. Ненадо, В. Перевальським, В. Юрчишиним, Б. Туліним, Р. Масаутовим. Все більшої сили набирає і мистецтво плаката творчість Т. Лящука, Є. Саренка, І. Дзюбана, Ф. Глущука, О. Семенка сповнена пристрасної загостреності, публіцистичності. За п’ятдесят років на Україні виріс великий колектив художників-графіків, творчість яких позначена яскравою індивідуальністю і національною своєрідністю.

⊞ ЖИВОПИС

001. ЛОПУXОВ, Олександр Михайлович. Нар. 1925 р. До Петрограда. (В. І. Ленін). 1953. Полотно, олія.

002. СВІТЛИЦЬКИЙ, Григорій Петрович. 1872-1948. Марусина хата. 1918. Полотно, олія.

003. ВОЛОКИДІН, Павло Гаврилович. 1877-1936. Портрет курсистки. 1918. Полотно, олія.

004. ПЕТРИЦЬКИЙ, Анатолій Галактіонович. 1895-1964. Інваліди. 1924. Полотно, олія.

005. КРИЧЕВСЬКИЙ, Федір Григорович. 1880-1947. Переможці Врангеля. 1934. Полотно, олія.

006. САМОКИШ, Микола Семенович. 1860-1944. Перехід Червоної Армії через Сиваш. 1935. Полотно, олія.

007. МУЧНИК, Леонід Овсійович. 1896-1964. Підвіз провіанту до броненосця «Потьомкін». 1905 рік. 1934. Полотно, олія.

008. ЇЖАКЕВИЧ, Іван Сидорович. 1864-1962. «Мені тринадцятий минало...» (Шевченко-пастух). 1935. Полотно, олія.

009. ТРОХИМЕНКО, Карпо Дем’янович. Нар 1885 р. Кадри Дніпробуду. 1937. Полотно, олія.

010. ПРОXОРОВ, Семен Маркович. 1873-1948. Виступ товариша Серго Орджонікідзе в робітничому клубі. 1935. Полотно, олія.

011. ЛЮБИМСЬКИЙ, Олександр Павлович. Нар. 1907 р. Вечір у степу. 1937. Полотно, олія.

012. БУРАЧЕК, Микола Григорович. 1871-1942. Шлях до колгоспу. 1937. Полотно, олія.

013. НЕСТЕРЕНКО, Олексій Костянтинович. 1911-1942. Проводи партизана. 1940. Полотно, олія.

014. БЕСЄДІН, Сергій Фотійович. Нар. 1901 р. Портрет М. С. Самокиша. 1939. Полотно, олія.

015. КЛИЧКО, Федір Федорович. 1911-1942 . Г. І. Котовський ліквідує банду Матюхіна. 1939-1940. Полотно, олія.

016. ШОВКУНЕНКО, Олексій Олексійович. Нар. 1884 р. Портрет двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака. 1945. Полотно, олія.

017. СВІТЛИЦЬКИЙ, Григорій Петрович. 1872-1948. П. І. Чайковсьхий на Україні. 1938-1945. Полотно, олія.

018. ПЕТРИЦЬКИЙ, Анатолій Галактіонович. 1895-1964 Натюрморт. 1945. Полотно, олія.

019. ДЕПУТАТОВА, Параскева Пилипівна. 1917-1958. Молоді кадри Донбасу. 1947. Полотно, олія.

020. КОСТЕЦЬКИЙ, Володимир Миколайович. Нар. 1905 р. Повернення. 1945-1947. Полотно, олія.

021. МЕЛІXОВ, Георгій Степанович. Нар. 1908 р. Молодий Тарас Шевченко у художника К. П. Брюллова. 1947. Полотно, олія.

022. ПУЗИРКОВ, Віктор Григорович. Нар. 1918 р. Чорноморці. 1947. Полотно, олія.

023. ОТРОЩЕНКО, Сергій Борисович. Нар. 1910 р. Партизани. 1947. Полотно, олія.

024. МАКСИМЕНКО, Олександр Григорович. Нар. 1916 р. Господарі землі. 1947. Полотно, олія.

025. БЕЗУГЛИЙ, Данило Іванович. Нар. 1914 р. Дніпрогес відбудовується. 1947. Полотно, олія.

026. ЧИЧКАН, Леонід Ілліч. Нар. 1911 р. Олекса Довбуш (Центральна частина триптиха). 1947. Полотно, олія.

027. ВОЛОВУ Є. В, Євген Всеволодович. Нар. 1912 р. Весна. 1949. Полотно, олія.

028. ЯБЛОНСЬКА, Тетяна Нилівна. Нар. 1917 р. Хліб. 1949. Полотно, олія.

029. КИЯНЧЕНКО, Юрій Васильович. Нар. 1912 р. Трипільська трагедія. 1949. Полотно, олія.

030. ШАВИКІН, Дмитро Миколайович. 1902-1964. Дружба. 1950. Полотно, олія.

031. ГРИГОР’ЄВ, Сергій Олексійович. Нар. 1910 р. Прийом до комсомолу. 1949. Полотно, олія.

032. ШТІЛЬМАН, Ілля Нісонович. 1902-1966. Гроза. 1951. Полотно, олія.

033. КАРАСЬ, Йосип Ілліч. Нар. 1918 р., СИЗИКОВ, Валентин Васильович. Нар. 1918 р. Індустріальна Україна. 1950. Полотно, олія.

034. ТАРТАКОВСЬКИЙ, Ісаак Йосипович. Нар. 1912 р. Портрет А. М. Ревуцького. 1950. Полотно, олія.

035. МАНАСТИРСЬКИЙ, Антон Іванович. Нар. 1878 р. Карпатський пейзаж. 1951. Полотно, олія.

036. АОМИКІН, Костянтин Матвійович. Нар. 1924 р. Юні шефи. 1952. Полотно, олія.

037. КАШШАЙ, Антон Михайлович. Нар. 1921 р. Зима в Карпатах. 1952. Полотно, олія.

038. ШОЛТЕС, Золтан Іванович. Нар. 1909 р. Зима на Верховині. 1953. Полотно, олія.

039. ТРОХИМЕНКО, Карпо Дем’янович. Нар. 1885 р., КРАВЧЕНКО, Володимир Данилович. Нар. 1925 р. Весна 1648 року. 1954. Полотно, олія.

040. БУДНИКОВ, Олександр Гаврилович. Нар. 1925 р. На захист Волзької твердині. 1954. Полотно, олія.

041. ЕРДЕЛІ, Адальберт Адальбертович. 1891-1955. Портрет заслуженої артистки Закарпатського хору К. Баллог. 1951. Полотно, олія.

042. ГЛЮК, Гаврило Мартинович. Нар. 1912 р. Лісоруби. 1954. Полотно, олія.

043. ШАБИКІН, Дмитро Миколайович. 1902-1964. Чайки. 1954. Полотно, олія.

044. КОЦКА, Андрій Андрійович. Нар. 1911 р. Верховинка. 1956. Полотно, олія.

045. ЗАXАРОВ, Федір Захарович. Нар. 1919 р. Море. 1955. Полотно, олія.

046. САМУСЄВ, Федір Опанасович. Нар. 1913 р. Доярка. 1956. Полотно, олія.

047. ЛОПУXОВ, Олександр Михайлович. Нар. 1925 р. Арешт Тимчасового уряду. 1957. Полотно, олія.

048. ГУЄЦЬКИЙ, Семен Натанович. Нар. 1902 р. Смольний. 1917 рік. 1957. Полотно, олія.

049. ЧЕРНІКОВ, Володимир Михайлович. Нар. 1918 р. Донецькі шахтарі. 1957. Полотно, олія.

050. КРИВЕНКО, Михайло Ілліч. Нар. 1921 р. В. І. Ленін в сім’ї робітника. 1957. Полотно, олія.

051. НОСКО, Петро Васильович. Нар. 1885 р. «Окопная правда». 1957. Полотно, олія.

052. ШАТАЛІН, Віктор Васильович. Нар. 1926 р. «По долинам и по взгорьям...». 1957. Полотно, олія.

053. АЦМАНЧУК, Олександр Павлович. Нар. 1923 р. «Дан приказ...». 1957. Полотно, олія.

054. ХИТРИКОВ, Василь Пимонович. Нар. 1922 р. Бесіда з Іллічем. 1957. Полотно, олія.

055. ШИШКО, Сергій Федорович. Нар. 1911 р. Над Дніпром. 1957. Полотно, олія.

056. СУЛИМЕНКО, Петро Степанович. Нар. 1914 р. Відпочинок докерів. Рангун. 1957. Полотно, олія.

057. ЧЕКАНЮК, Вілен Андрійович. Нар. 1932 р. Перший комсомольський осередок на селі. 1958. Полотно, олія.

058. КОСТЕЦЬКИЙ, Володимир Миколайович. Нар. 1905 р. Вручення партквитка. 1959. Полотно, олія.

059. КИРИЧЕНКО, Степан Андрійович. Нар. 1911 р., КЛЕЙН, Надія Георгіївна. Нар. 1921 р. Урожай. 1957. Мозаїка.

060. КИРИЧЕНКО, Степан Андрійович, КЛЕЙН, Надія Георгіївна. «Наша дума, наша пісня...» (Права частина триптиха). 1959-1960. Мозаїка.

061. МАНАЙЛО, Федір Федорович. Нар. 1910 р. Село в горах. 1958; Полотно, олія.

062. ЧЕПИК, Михайло Максимович. Нар. 1920 р. Висотники. 1960. Полотно, олія.

063. НАСЄДКІН, Анатолій Володимирович. Нар. 1924 р. До колгоспу. 1960, Полотно, олія.

064. ТОМЕНКО, Григорій Олексійович. Нар. 1915 р. Молодіжна весна. 1960-1961.

065. ДЕРЕГУС, Михайло Гордійович. Нар. 1904 р. Дума про козака Голоту... (Центральна частина триптиха). 1960. Полотно, олія.

066. БОЖІЙ, Михайло Михайлович. Нар. 1911 р. «Думи мої, думи мої...». 1959-1960. Полотно, олія.

067. ВЛАСОВ, Володимир Григорович. Нар. 1927 р. Підводники. 1959-1960. Полотно, олія.

068. ЗАРЕЦЬКИЙ, Віктор Іванович. Нар. 1925 р. Вибирання льону (Портрет ланкової П. Сироватко). 1960. Полотно, олія.

069. КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, Адольф Маркевич. Нар. 1923 р., ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, Олександр Анатолійович. Нар. 1924 р. Радянську владу на Україні проголошено. Харків. 1917 рік. 1960. Полотно, олія.

070. КОШОВИЙ, Степан Львович. Нар. 1921 р. На Полтавщині. 1960. Полотно, олія.

071. ПОПОВ, Олексій Олексійович. Нар. 1915 р. Портовики. 1960. Полотно, олія.

072. ВАКС, Борис Йосипович. Нар. 1912 р. На цілині. 1961. Полотно, олія.

073. БОЖІЙ, Михайло Михайлович. Нар. 1911 р. В. І. Ленін. 1961. Полотно, олія.

074. БОКШАЙ, Йосип Йосипович. Нар. 1891 р. Жорнавський перевал. 1961. Полотно, олія.

075. КУШНІР, Веніамін Володимирович. Нар. 1927 р. Трембітарі. 1961. Полотно, олія.

076. ГОЛЕМБІЄВСЬКА, Тетяна Миколаївна. Нар. 1936 р. Висока нагорода. 1962. Полотно, олія.

077. ГЛУЩЕНКО, Микола Петрович. Нар. 1901 р. Весна під Києвом. 1961. Полотно, олія.

078. ПУЗИРКОВ, Віктор Григорович. Нар. 1918 р. Вистояли. 1963. Полотно, олія.

079. ПЛАМЕНИЦЬКИЙ, Анатолій Олександрович. Нар. 1920 р. Незабутнє. 1943 рік. 1963. Полотно, олія.

080. ПОЛТАВЕЦЬ, Віктор Васильович. Нар. 1925 р. Червоні козаки. 1963. Полотно, олія.

081. ХАН, Микола Олексійович. Нар. 1923 р. З останнього підпілля. 1963. Полотно, олія.

082. КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, Адольф Маркевич. Нар. 1923 р. Солдати. 1963. Полотно, олія.

083. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, Олександр Анатолійович. Нар. 1924 р. Неходженими стежками. 1963. Полотно, олія.

084. ПАВЛЮК, Георгій Миколайович. Нар. 1925 р. Заочник. 1963. Полотно, олія.

085. ВІТКОВСЬКИЙ, Лев Іванович. Нар. 1931 р. Перші будівельника. Геодезисти. 1963. Полотно, олія.

086. ТИХИЙ, Іван Антонович. Нар. 1927 р. Рідна земля. 1963. Полотно, олія.

087. СУЛИМБНКО, Петро Степанович. Нар. 1914 р. Матроси Жовтня. 1963. Полотно, олія.

088. САМІЙЛЕНКО, Зоя Олександрівна. Нар. 1925 р. Дівчата. 1963. Полотно, олія.

089. ЯБЛОНСЬКА, Тетяна Нилівна. Нар. 1917 р. Весняне сонце. 1964. Полотно, олія.

090. БЄЛЬЦОВ, Георгій Іванович. Нар. 1920 р. Оксана. 1964. Полотно, олія.

091. ВАСЕЦЬКИЙ, Григорій Степанович. Нар. 1928 р. Тривожна молодість. 1964. Полотно, олія.

092. САФАРГАЛІН, Асхат Газизулинович. Нар. 1922 р. Медсестра. 1965. Полотно, олія.

093. БАРСЬКИЙ, Вілен Ісаакович. Нар. 1930 р. Портрет хірурга М. С. Коломійченка. 1965. Полотно, олія.

094. ЗАДОРОЖНИЙ, Валентин Феодосійович. Нар. 1921 р. На місці минулих боїв. 1965. Полотно, олія.

095. ФІЛАТОВ, Костянтин Володимирович. Нар. 1926 р. Красна площа. 1965. Полотно, олія.

096. МЕЛІХОВ, Георгій Степанович. Нар. 1908 р. На рідній Украйні. 1965. Полотно, олія.

097. БОЖІЙ, Святослав Михайлович. Нар. 1938 р. Спрага. 1964. Полотно, олія.

098. ЯЦЕНКО, Володимир Феодосійович. Нар. 1915 р. Над Дніпром. 1961. Полотно, олія.

⊞ СКУЛЬПТУРА

099. ВРОНСЬКИЙ, Макар Кіндратович. Нар. 1910 р. В. І. Ленін. 1957. Мармур.

100. КРАТКО, Бернард Михайлович. 1884-1960. Червоноармієць. 1919. Гіпс.

101. ДІНДО, Жозефіна Костянтинівна. 1902-1953. Делегатка. 1927. Гіпс.

102. УЛЬЯНОВ, Петро Мартинович. 1899-1964. Червоноармієць. 1934. Граніт.

103. МАКОГОН, Іван Васильович. Нар. 1907 р. Портрет художника І. М. Северина. 1937. Теракота.

104. ІВАНОВ, Борис Миколайович. 1902-1941. Валерій Чкалов. 1939. Гіпс.

105. ПЕТРАШЕВИЧ, Галина Львівна. Нар. 1903 р. Катерина. 1939. Гіпс.

106. ПИВОВАРОВ, Григорій Леонтійович. 1908-1942. Портрет кінорежисера О. П. Довженка. 1940. Гіпс.

107. ШАПОВАЛ, Іван Павлович. Нар. 1909 р. Портрет академіка М. Д. Стражеска. 1946. Мармур.

108. ДІДЕНКО, Кирило Васильович. Нар. 1907 р. Портрет двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. 1947. Бронза.

109. ЛИСЕНКО, Михайло Григорович. Нар. 1906 р. Т. Г. Шевченко. 1947. Гіпс.

110. КОВАЛЬОВ, Олександр Олександрович. Нар. 1915 р. Портрет юнака. 1947. Мармур.

111. СЕВЕРА, Іван Васильович. Нар. 1891 р. Портрет В. Стефаника. 1949. Гіпс.

112. ОЛІЙНИК, Олексій Прокопович. Нар. 1914 р. Портрет знатного сталевара Івана Невчаса. 1949. Бронза.

113. ГЕЛЬМАН, Макс Ісайович. Нар. 1892 р. Фашисти тут не пройдуть! 1947. Гіпс.

114. ЗНОБА, Іван Степанович. Нар. 1903 р. Портрет Героя Соціалістичної Праці Марка Озерного. 1949. Мармур.

115. РАЖБА, Яків Самійлович. Нар. 1904 р. Давид Гурамішвілі. Барельєф на пам’ятнику в Миргороді. 1949. Бронза.

116. КОВАЛЬОВ, Олександр Олександрович. Нар. 1915 р. Портрет Героя Соціалістичної Праці ланкової Олени Хобти. 1949. Мармур.

117. ШАПОВАЛ, Іван Павлович. Портрет І. С. Їжакевича. 1950. Мармур.

118. ГОНЧАР, Іван Макарович. Нар. 1911 р. Молодий Тарас Шевченко. 1950. Мармур.

119. СУПРУН, Оксана Олександрівна. Нар. 1924 р. Партизанка. 1950. Мармур.

120. РЯБІНІН, Микола Леонідович. Нар. 1919 р., СКОЛО3ДРА, Володимир Іванович. Нар. 1912 р. Олекса Довбуш. 1951. Гіпс.

121. МОВЧУН, Петро Феодосійович. Нар. 1925 р. В. Г. Бєлінський. 1951. Мармур.

122. ОЛІЙНИК, Олексій Прокопович. Нар. 1914 р. Портрет Героя Соціалістичної Праці Л. С. Водолаги. 1951. Бронза.

123. КОВАЛЬОВ, Олександр Олександрович. Нар. 1915 р. Портрет Героя Соціалістичної Праці академіка В. П. Філатова. 1950-І952. Мармур.

124. ЧАЙКА, Яків Ілліч. Нар. 1918 р. Портрет Ярослава Галана. 1952. Мармур.

125. КАВАЛЕРІДЗЕ, Іван Петрович. Нар. 1887 р. В. І. Ленін і О. М. Горький. 1952. Бронза.

126. АГІБАЛОВ, Василь Іванович. Нар. 1913 р., МУXІН, Віктор Іванович. Нар. 1914 р., ФЕДЧЕНКО, Василь Харлампович. Нар. 1907 р. Пам’ятник молодогвардійцям у Краснодоні. 1954. Бронза, граніт.

127. ЛИСЕНКО, Михайло Григорович. Нар. 1906 р., БОРОДАЙ, Василь Захарович. Нар. 1917 р., СУХОДОЛОВ, Микола Макарович. Нар. 1920 р. Пам'ятник М. О. Щорсу в м. Києві. 1954. Бронза, граніт.

128. КАВАЛЕРІДЗЕ, Іван Петрович, Нар. 1887 р., А. М. Бучма в ролі Миколи Задорожного з п'єси І. Франка «Украдене щастя». 1956. Бронза.

129. ВОРОПАЙ, Іван Михайлович. Нар. 1924 р. О. І. Герцен. 1953. Гіпс.

130. ГОНЧАР, Іван Макарович. Нар. 1911 р. Пам'ятник О. М. Горькому в Ялті. 1956. Бронза, граніт.

131. СТРАХОВ, Адольф Йосипович. Нар. 1896 р. Пам'ятник композитору М. І. Глінці в Запоріжжі. 1955. Бронза, граніт.

132. СВИДА, Василь Іванович. Нар. 1913 р. Танець-увиванець. 1956.Теракота.

133. ГОРДІЄНКО, Лілія Андріївна. Нар. 1926 р. Влітку. 1957. Мармур.

134. ГАЛОЧКІН, Валентин Андрійович. Нар. 1928 р. Хіросіма. 1957. Бронза.

135. НЕЧУЙВІТЕР, Володимир Іванович. Нар. 1932 р. Нескорена. 1958. Гіпс.

136. ОДРЕХІВСЬКИЙ, Василь Павлович. Нар. 1922 р. Народний майстер Ю. І. Шкрибляк. 1957. Дерево.

137. КЛОКОВ, Вячеслав Михайлович. Нар. 1928 р. Ланкова. 1957. Дерево.

138. ПЕТРАНІЕВИЧ, Галина Львівна. Нар. 1903 р. Дитино моя! 1957. Мармур.

139. ЖИРАДКОВ, Олексій Іванович. Нар. 1901 р. Чабан. 1957. Дерево.

140. ЗНОБА, Валентин Іванович. Нар. 1929 р. Бокораш. 1957. Дерево.

141. БОРИСЕНКО, Валентин Назарович. Нар. 1929 р. Господар Верховини. 1957. Дерево.

142. БОРОДАЙ, Василь Захарович. Нар. 1917 р. «Уходили комсомольцы...». 1955-1957. Бронза.

143. ТВЕРДЯНСЬКА, Лідія Олександрівна. Нар. 1922 р. Нескорена полтавчанка (Ляля Убийвовк). 1957. Гіпс.

144. СЕЛІБЕР, Валентин Євгенович. Нар. 1920 р. Сиваш. 1957. Бронза, граніт.

145. САВАНЄЄВА, Людмила Давидівна. Нар. 1922 р. Після громадянської. 1957. Бронза.

146. ПОЛІЩУК, Валентин Север’янович. Нар. 1926 р. Перша книга. 1957. Гіпс.

147. ОВСЯНКІН, Михайло Федорович. Нар. 1922 р. Покоритель космосу. 1959. Гіпс.

148. МАЖАЄВ, Микола Васильович. Нар. 1928 р., ЩЕРБАКОВ, Микола Миколайович. Нар. 1928 р. Цілинниця. 1959. Гіпс.

149. МЕЛЬНИЧУК, Олена Олександрівна. Нар. 1922 р. Василь Боженко. 1959-1960. Дерево.

150. МАКОГОН Іван Васильович. Нар. 1907 р., НІМЕНКО, Андрій Васильович. Нар. 1925 р. Барельєф станції «Арсенальна» Київського метрополітену. 1960. Оргскло.

151. БІЛОСТОЦЬКИЙ, Анатолій Юхимович. Нар. 1921 р. Слава праці! 1960. Оргскло металізоване.

152. ЖУКОВСЬКА, Любов Гнатівна. Нар. 1930 р., СОВА, Дмитро Георгійович. Нар. 1925 р. Мрії. 1960. Гіпс.

153. БІЛОСТОЦЬКИЙ, Юхим Ісайович. 1893-1961, ФР1ДМАН, Еліус Мойсейович. Нар. 1904 р. Світочі комунізму. 1960. Штучний граніт.

154. ГРОМ, Лаврентій Борисович. Нар. 1914 р. А нас не вчили... 1960. Дерево.

155. ПОЛОНИК, Василь Петрович. Нар. 1930 р. Шахтар Донбасу. 1960. Гіпс.

156. КРВАВИЧ, Дмитро Петрович. Нар. 1926 р. Висока нагорода. 1961. Штучний камінь.

157. ВЛАСОВ, Василь Юхимович. 1930-1964. Ернест Хемінгуей. 1961. Граніт.

158. КЛОКОВ, Вячеслав Михайлович. Нар. 1928 р. Відпочинок. 1960. Дерево.

159. ГУТМАН, Григорій Петрович. Нар. 1916 р. Карл Маркс. 1961. Мармур.

160. КОТКО, Микола Мартинович. Нар. 1928 р. Свинарка. 1961. Дерево.

161. ЯСТРЕБОВ, Ігор Павлович. Нар. 1931 р. Трудові резерви. 1961. Гіпс.

162. ЖУКОВСЬКА, Любов Гнатівна. Нар. 1930 р., СОВА, Дмитро Георгійович. Нар. 1925 р. Тривожна молодість. 1962. Пісковик.

163. КОВАЛЬОВ, Олександр Олександрович. Нар. 1915 р. Пам'ятник О. С. Пушкіну в Києві. 1962. Бронза, граніт.

164. РИК, Яків Йосипович. Нар. 1929 р. Наше майбутнє. 1962-1963. Дерево.

165. СКИБА, Анатолій Георгійович. Нар. 1930 р. Довбуш. 1963. Дерево.

166. РЯБІНІН, Микола Леонідович. Нар. 1919 р. Повстанець Куби. 1961. Литий бетон.

167. ГАЛОЧК1Н, Валентин Андрійович. Нар. 1928 р. Голова робітника. 1961. Гіпс.

168. ЛИСКОВА, Клавдія Іванівна. Нар. 1924 р. Геолог (Кам’яна квітка). 1963. Фрагмент. Гіпс тонований.

169. БІГАНИЧ, Лука Дмитрович. Нар. 1927 р. М. Заньковецька. 1962. Штучний камінь.

170. ГУТМАН, Григорій Петрович. Нар. 1916 р. К. Е. Ціолковський. 1963. Мармур.

171. ВРОНСЬКИЯ, Макар Кіндратович. Нар. 1910 р. Портрет хірурга М. Амосова. 1963. Мармур.

172. БОРОДАЯ, Василь Захарович. Нар. 1917 р. Портрет Павла Тичини. 1963. Граніт.

173. УКАДЕР, Юлія Анатоліївна. Нар. 1923 р. Сонце встає. 1963. Склобетон.

174. САБАНЄЄВА, Людмила Давидівна. Нар. 1922 р. Вперед зорі назустріч. 1963. Оргскло.

175. ДУБІНІН, Владлен Костянтинович. Нар. 1931 р. Люди в шинелях. 1917 рік. 1963. Гіпс тонований.

176. РЯБІНІН, Микола Леонідович. Нар. 1919 р. «Серце мов! Серце мов! Тяжко тобі битись...». 1963-1964. Мармур.

177. КАЛЬЧЕНКО, Галина Никифорівна. Нар. 1926 р. Портрет Ванди Василевської. 1963. Мармур.

178. БІЛОСТОЦЬКИЙ, Анатолій Юхимович. Нар. 1921 р. Портрет Героя Соціалістичної Праці В. Харитоненка. 1963. Оргскло.

179. БОРОДАЯ, Василь Захарович. Нар. 1917 р. Мовчання. 1963-1964. Граніт.

180. КОЦЮБИНСЬКИЙ, Флоріан Абрамович. Нар. 1921 р. Портрет Ю. М. Коцюбинського. 1965. Граніт.

181. БІЛОСТОЦЬКИЙ, Анатолій Юхимович. Нар. 1921 р. Ракетник. 1965. Граніт.

182. ПОЛОНИК, Василь Петрович. Нар. 1930 р. Сапер. 1965.

183. ДУБІНІН, Владлен Костянтинович. Нар. 1931 р. Програв. 1965. Гіпс тонований.

184. ГРИЦЮК, Михайло Якимович. Нар. 1928 р., СИНКЕВИЧ, Юлій Львович. Нар. 1938 р., ФУЖЕНКО, Анатолій Семенович. Нар. 1936 р. Пам’ятник Т. Г. Шевченку в Москві. 1964. Бронза, граніт.

185. КОВАЛЬОВ, Олександр Олександрович. Нар, 1915 р. Пам’ятник М. В. Лисенку в Києві. 1965. Бронза, граніт.

186. БОРИСЕНКО, Валентин Назарович. Нар. 1929р., КРВАВИЧ, Дмитро Петрович. Нар. 1926 р., МИСЬКО, Еммануїл Петрович. Нар. 1929 р., ОДРЕХІВСЬКИЙ, Василь Павлович. Нар. 1922 р., ЧАЙКА, Яків Ілліч. Нар. 1918 р. Пам’ятник І. Я. Франку у Львові. 1964. Граніт.

⊞ ГРАФІКА

187. СТРАXОВ, Адольф Йосипович. Нар. 1896 р. В. Ульянов (Ленін). 1924. Плакат. Гуаш.

188. НАРБУТ, Георгій Іванович. 1886-1920. Поезія. Заставка Зо журналу «Мистецтво». 1919. Туш, перо.

189. НАРБУТ, Георгій Іванович. 1886-1920. Титульна сторінка до журналу «Мистецтво». 1919.

190. НАРБУТ, Георгій Іванович. 1886-1920. Обкладинка до журналу «Солнце труда». 1919. Туш, перо.

191. МАРЕНКОВ, Олексій Васильович. 1888-1942. «В огні соціальної революції пролетаріат порве пута неволі». 20-і роки. Плакат. Гуаш.

192. СИЛКІН, Б. (?) «Вступайте до червоної кінноти!» 20-і роки. Плакат. Гуаш.

193. КОВТУРМАН, Костянтин Кононович. Нар. 1894 р. Портрет художника В. X. Заузе. 1925. Офорт.

194. ЗАУЗЕ, Володимир Християнович. 1859-1939. Барикади 1905 року. 1927. Автолітографія.

195. КАСІЯН, Василь Ілліч. Нар. 1896 р. Герой Перекопу. 1927. Гравюра на дереві.

196. ЖУК, Михайло Іванович. 1883-1964. Іван Франко. 1927. Офорт.

197. СЕРЕДА, Антон Хомич. 1890-1960. Обкладинка до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. 1927. Гуаш.

198. СТРАХОВ, Адольф Йосипович. Нар. 1896. Обкладинка до книги Івана Ле «Роман Межгорья». 1928. Туш.

199. ПАДАЛКА, Іван Іванович. 1897-1938. Обкладинка до поеми «Енеїда» І. Котляревського. 1931. Акварельована гравюра на дереві.

200. БЛАНК, Бер Пінхусович. 1897-1957. Ілюстрація до збірки віршів П. Тичини «Партія веде». 1937. Гравюра на дереві.

201. СТРАXОВ, Адольф Йосипович. Нар. 1896 р. Видавнича марка «Держлітвидаву». 1922. Туш, гуаш.

202. ПАДАЛКА, Іван Іванович. 1897-1938. М. Коцюбинський. Проект ювілейної марки. 1929. Гравюра на дереві.

203. НАЛЕПІНСЬКА-БОЙЧУК, Софія Олександрівна. 1885-1938. «Мені тринадцятий минало...». Ілюстрація до поеми Т. Г. Шевченка. 1928-1929. Гравюра на дереві.

204. САХНОВСЬКА, Олена Борисівна. 1902-1958. Жінка в громадянській війні. З серії «Жінка в революції». 1930-1932. Гравюра на дереві.

205. КАСІЯН, Василь Ілліч. Нар. 1896. На штурм прориву. 1934. Гравюра на дереві.

206. КРИЧЕВСЬКИЙ, Федір Григорович. 1879-1947. Голова гуцула. Рисунок до картини «Довбуш». 1932. Олівець.

207. ПУСТОВІЯТ, Гаврило Михайлович. 1900-1945. Ілюстрація до книги І. Гончарова «Обломов». 1935. Автолітографія.

208. ДАЙЦ, Йосиф Абрамович. 1897-1954. На Перекопі. Ілюстрація до звірника Н. Рибака «Оповідання про М. В. Фрунзе». 1936. Автолітографія.

209. ІЖАКЕВИЧ, Іван Сидорович. 1864-1962. Наймичка. Ілюстрація до поеми Т. Г. Шевченка. 1937. Олівець, вугіль.

210. ГЕБУС-БАРАНЕЦЬКА, Стефанія Мефодіївна. Нар. 1905 р. Танок гуцулів. 1940. Гравюра на дереві.

211. ЕЛЕВА, Костянтин Миколайович. 1897-1950. Узбечка. 1942. Олівець.

212. АВЕРІН, Всеволод Григорович. 1889-1946. Куниці. 1941. Автолітографія.

213. КОЗЮРЕНКО, Олександр Григорович. 1892-1959. «Рятуйте! Партизани!!!». 1943. Гуаш.

214. КУРИЛАС, Йосип Петрович. 1870-1951. Гуцули читають газету. 1945. Акварель.

215. ТОЛКАЧОВ, Зиновій Шендерович. Нар. 1903 р. «Без слів». З альбома «Освенцім». 1945-1946. Олівець.

216. ДОВЖЕНКО, Олександр Петрович. 1394-1956. Малюнок до кінофільму «Повість полум'яних літ». 50-і роки. Олівець.

217. КУЛЬЧИЦЬКА, Олена Львівна. 1877-1967. Головач. 1941. Гравюра на дереві.

218. КРАТОХВИЛЯ-ВІДИМСЬКА, Юзефа Богуславівна. 1878-1965. Старий гуцул. 1946. Монотипія.

219. РЄЗНИЧЕНКО, Абрам Ісаакович. Нар. 1916 р. Павка Корчагін в бою. Ілюстрація до роману М. Островського «Як гартувалася сталь». 1947. Соус.

220. ГНОЙОВИЙ, Микола Іванович. Нар. 1915 р. Фронтова весна. 1947. Офорт, м’який лак, акватинта.

221. ЛЕВИЦЬКИЙ, Леопольд Іванович. Нар. 1907 р. Перший трактор на селі. Кольорова ліногравюра. 1948-1949.

222. КУЛЬЧИЦЬКА, Олена Львівна. 1877-1967. Краса України. 1949. Ліногравюра.

223. МИРОНЕНКО, Василь Федорович. 1910-1964. Вечір. 1951. Офорт, акватинта.

224. ВІХТИНСЬКИЙ, Віктор Іванович. Нар. 1918 р. Завантаження домни. 1951. Офорт, акватинта, кольоровий ДРУК.

225. ХВОСТЕНКО, Тетяна Олександрівна. Нар. 1924 р. «Хліб — сила і міць держави». 1952. Плакат. Гуаш.

226. ЯЛАНСЬКИЙ, Віктор Григорович. Нар. 1919 р. «Нашу мирну політику схвалює величезна більшість населення землі». (В. І. Ленін). 1955. Плакат. Гуаш.

227. ПАРЧЕВСЬКИЙ, Всеволод Володимирович. Нар. 1914 р. «Ех, дороги!» 1953. Автолітографія.

228. ПЛЕЩИНСЬКИЙ, Іларіон Миколайович. 1892-1961. Дніпро весною. 1957. Олівець.

229. СТЕЦЕНКО, Василь Кіндратович. Нар. 1901 р. Обкладинка до книги «Стародавній український гумор». 1954. Гуаш.

230. XОТІНОК, Ісаак Павлович. Нар. 1908 р. Художня виставка «Радянська Україна». Обкладинка до альбома. 1960-1961.

231. ФАТАЛЬЧУК, Володимир Дмитрович. Нар. 1903 р., ЮНАК, Ольга Іванівна. Нар. 1905 р. Обкладинка до книги «Українські народні прислів'я та приказки». 1964. Гуаш.

232. ПОНОМАРЕНКО, Анатолій Федорович. Нар. 1922 р. Оправа до клавіра опери М. Лисенка «Тарас Бульба». 1965. Гуаш.

233. XОМЕНКО, Василь Йосипович. Нар. 1912 р. Оформлення до двотомної антології чеської та словацької поезії. 1964. Гуаш.

234. СКЛЮТОВСЬКИЙ, Лазар Григорович. Нар. 1914 р. Обкладинка до книги М. Козловського «Через 15 морей и 2 океана». 1965. Гуаш.

235. БАБКОВА, Олександра Андріївна. Нар. 1923 р. Площа Богдана Хмельницького в Києві. 1955. Кольорова ліногравюра.

236. ПАЩЕНКО, Олександр Сафронович. 1906-1963. Весняні води. 1955. Кольорова ліногравюра.

237. ДОВГАЛЬ, Олександр Михайлович. 1904-1961. Іван Франко з вуглярем. 1955. Ліногравюра.

238. ДЕРЕГУС, Михайло Гордійович. Нар. 1904 р. Тарас Бульба. 1958. Монотипія.

239. СЕВЕРІН, Юрій Володимирович. Нар. 1927 р., ЧЕРНУXА, Валентин Дмитрович. Нар. 1929 р. Чорна сотня. 1958. Кольорова автолітографія.

240. АГНІТ-СЛЄДЗЄВСЬКИЙ, Казимир Генріхович. Нар. 1898 р. Ілюстрація до вірша С. Руданського «Баба в церкві». 1957 р. Соус.

241. СЕЛІВАНОВ, Іван Михайлович. Нар. 1924 р. «Арсенал» повстав. Із серії «Арсенальці». 1956-1957. Кольорова ліногравюра.

242. СЕЛІВАНОВ, Іван Михайлович. Нар. 1924 р. Його величність робітничий клас. 1960. Кольорова ліногравюра.

243. МОXОР, Юрій Павлович. Нар. 1923 р., ТЕРЕНТЬЄВ, Олег Костянтинович. 1928 р., «Комунізм — це молодість світу, і його будувать молодим». 1959. Плакат. Гуаш.

244. БЕСЄДІН, Сергій Фотійович. Нар. 1901 р. «Цікаво». 1957. Олівець.

245. ЛИТВИНЕНКО, Валентин Гаврилович. Нар. 1908 р. Весняна тиша. 1958. Кольорова ліногравюра.

246. АДАМОВИЧ, Сергій Тадейович Нар. 1922 р. Весняна тиша. 1958. Кольорова ліногравюра. Ілюстрація до твору О.Кобилянської «Земля». 1962. Кольорова ліногравюра.

247. БАЗИЛЕВИЧ, Анатолій Дмитрович. Нар. 1926 р. Урок в хатині. Ілюстрація до роману Квитки-Основьяненко «Пан Халявський». 1958. Туш.

248. ЯКУТОВИЧ, Георгій Вячеславович. Нар. 1930 р. Аркан. 1950. Ліногравюра.

249. ІЛКУ, Маріон Золтанович. Нар. 1933 р. Закарпатське подружжя. 1961. Ліногравюра.

250. ОВЧИННИКОВА, Олена Василівна. Нар. 1935 р. Троїста музика. 1960. Ліногравюра.

251. КАСІЯН, Василь Ілліч. Нар. 1896 р. Т. Г. Шевченко. 1960. Ліногравюра.

252. КАСІЯН, Василь Ілліч. Нар. 1896 р. В. І. Ленін. 1961. Ліногравюра.

253. ПОЛЕВОЙ, Геннадій Петрович. Нар. 1927 р. Насувається гроза. 1960. Кольорова ліногравюра.

254. ПАНФІЛОВ, Валерій Васильович. Нар. 1914 р. Богатирi. 1960. Кольорова ліногравюра.

255. НОВИКІВСЬКИЙ, Володимир Агейович. Нар. 1931 р. Час обідати. 1961. Кольорова автолітографія.

256. ЛЯЩУК, Тимофій Андрійович. Нар. 1930 р. «Ми будуємо комунізм - нам жити при комунізмі». 1961. Плакат. Гуаш.

257. ЯКУБИЧ, Валентин Іванович. Нар. 1927 р. Адам Мiцкевич. 1962. Офорт, аклатинта.

258. ДАНЧЕНКО, Олександр Григорович. Нар. 1926 р. Максим Кривоніс. Народний герой ХVII ст. 1962. Офорт.

259. ЯКУТОВИЧ, Георгій Вячеславович. Нар. 1930 р. Дочері Ярослава Мудрого Ганна та Елізавета. Ілюстрація до роману Івана Кочерги «Ярослав Мудрий». 1962. Ліногравюра.

260. ГАВРИЛЕНКО, Григорій Іванович. Нар. 1927 р. «Така й доля». Ілюстрація до народної пісні. 1964. Ліногравюра.

261. ФІЩЕНКО, Олексій Федорович. Нар. 1920 р. На околиці. 1963. Кольорова ліногравюра.

262. ЛОПУХОВА, Надія Йосипівна. Нар. 1928 р. «Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька» («Причинна»). Із серії «Жіноча доля у творах Т.Г.Шевченко». 1962. Кольорова літографія.

263. КУТКІН, Володимир Сергійович. Нар. 1926 р. «І на оновленій землі...» За мотивами твору Т.Г.Шевченко «І Архімед, і Галілей». 1964. Ліногравюра.

264. КАРАФФА-КОРБУТ, Софія Петрівна. Нар. 1924 р. Любов. 1964. Кольорова ліногравюра.

265. МАСІК, Володимир Ілліч. Нар. 1917 р. Розлив. 1964. Кольорова ліногравюра.

266. МАРТИНЕЦЬ, Олександр Васильович. Нар. 1932 р. Сталевари. 1963. Ліногравюра.

267. МАРЧЕНКО, Геннадій Юхимович. Нар. 1932 р. Спрага. 1965. Ліногравюра.

268. НЕНАДО, Володимир Спиридонович. Нар. 1935 р. Скорбота. 1963. Ліногравюра.

269. ПЕРЕВАЛЬСКИЙ, Василь Євдокимович. Нар. 1938 р. «Українські народні думи». Обладнання до нот. 1965. Кольорова ліногравюра.

270. КРАВЧЕНКО, Віталій Семенович. Нар. 1924 р. Супер-обкладинка до збірки Т.Г.Шевченко «Музикант».1962. Кольорова ліногравюра.

271. ЮРЧИШИН, Володимир Іванович. Нар. 1935 р. Супер-обкладинка до збірки «Пiснi з полонини».1966. Ліногравюра.

272. БАЗИЛЕВИЧ, Анатолій Дмитрович. Нар. 1926 р. Еней у бою. Ілюстрація до твору І. Котляревського «Енеїда». 1966. Туш.

273. СЕМЕНКО, Олександр Iванович. Нар. 1925 р. «Хай живе 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної Революції!». 1967. Плакат.