Загинув я, мабуть, мені це серце каже.
Загинув я, мабуть, боюся, - врешті-решт,
вона була в Москві в «Парижі» (чи в «Пасажі»?),
й відвідувала ще «Белград» та «Будапешт».

Я їй пісні співав, наприклад, про жирафу;
ще трохи, я гадав, - й запросить на куліш.
Та все дарма: сусід за гамір хоче штрафу,
вона ж - плює на те, кому було видніш.

Тоді я плюнув теж і дав їй слово честі:
співати припиню, тим більш, натощака...
Та все дарма, - вона бувала в «Бухаресті»
і купувала там собі носовичка.

Я кинув свій комбайн, ще маючи надію,
і відвикати став сякатися в цебер.
Та я не рівня їй, - вона вже у «Софії»,
до того ж, рідний мат не визнає тепер.

Тож по-болгарськи їй я мовлю: «Моля ві сє,
прийміть таким, як є...» - Та де там, все дарма:
поїхала вона в якийсь там «Лейпциг» бісів,
здогонити її уже снаги нема.

А завтра ще вона повіється до «Праги»...
В халепу вскочив я, це наді мною глум!
Хай інші вже її куштують бідолаги,
хоч разом геть усі. А я пішов у ДУМ.