Я розмахнувся, замахнувся молотом -
аж зойкнув на трибунах весь народ.
Вже чую щось в кишені... Чую золото
не перших премій, - перших нагород!

Кремезний, анаболіком уколотий,
тож молотом хоч бийся досхочу!
Але не можна, - я ж метальник молота:
наказано метати - я мечу.

Що зад мозолити? Як в комсомолі ти -
що скажуть кидай, скільки та куди.
А то б - куди подалі кинув молота,
і краще, щоб вже раз і назавжди.

Я добре загартовувався змолоду, -
в колгоспі й ковалем був, і женцем.
І мріяв я: того серпа та молота
закинути ген-ген собі тихцем.

І ось тепер в буржуїв б’ю я молотом
рекорди, а не хлопців чи метал.
І хоч крамола там, й бики комолі там,
підтримав я наш рідний ідеал!

Ні пепсі-колу ту, ні каву молоту
не п’ю, і не вживаю сигарет.
Я гроші бережу, накуті молотом...
А в чому успіху мого секрет?

Снують довкола тут із преси йолопи.
Я промовляю просто в об’єктив:
- Мені допомагав метати молота
партійний й профспілковий колектив!