Мишка Шифман - він мудрець,
бачить все до кореня.
Каже: «Що нам, хай їм грець,
тичуть те Прискорення?

Нам політпросвітники
розганяють хміль,
а тим часом спритники
їдуть в Ізраїль!»

Він мені ще розповів,
круг сільмагу бродячи,
що читав про Тель-Авів
в «Вогнику» Коротича.

Він мене агітував,
в «Рух» старавсь упхнути,
і я ледве не попав
до тенет «Сохнута»!

Я йому спочатку - круть,
аргументи з фактами:
«Там харчитись не дають
звично, - поросятками!

Це ж дискримінація,
хай би взяв їх чорт!
У протест на жатці я
встановлю рекорд».

Зиркнув він, як людожер,
і, портвейн купуючи,
крикнув: «Згубний відтепер
апетит акулячий!

Не до шинки зараз там,
справа там ідейна:
ворогам усім в Саддам
вставити Хуссейна!»

Взявся він за комір мій:
«Треба туди їхати!
Друг мені ти - чи тюхтій,
в жінки звик до лиха ти?

Має бути зборена
інтифади цвіль!
Плюньмо на Прискорення,
гайда в Ізраїль!»

Я йому: Мишко, мовляв,
не збентежуй згадкою!
Ти ж мене урятував,
коли впав під жатку я...

Але ж в мене, як-не-як,
українська ряжка!
Кожен пращур - гайдамак;
може, бабка - ляшка...

В Мишки Шифмана таки
інша ситуація:
згинули його батьки
в гетто, в окупації;

з лікарів-отруйників
дядько-опікун,
в мене ж - підкуркульники
та бійці ОУН...

Мій Мишко - ветеринар,
фельдшер, бач, коров’ячий.
«В нас повно таких нездар!» -
пишуть йому родичі.

Й на ветлікаря дарма
він вступав утретє,
а в Ізраїлі нема
тих ветфакультетів.

 
 
 
 

Та Мишко кричить з чуттям:
«А мені нахаркати!
Їдьмо, Колю, їжі там -
повні супермаркети!»

Й так він розтроюдився -
чисто дикобраз!
Я в сільпо понудився
і сказав: «Гаразд».

...Черга з самого метро
в консульстві голландському;
там мені дали «добро»,
ну, а Мишці - зась йому:

«Що, - сказали, - в груди б’єш,
наче випив оцту?
Про народження твоє ж
втрачено свідоцтво!..»

Мишка випити вже встиг
й зараз сушить голову:
внаслідок яких інтриг
в’їзд мені дозволили?

Тільки не в інтризі зло,
тут не до брехні:
жаткою обрізало
дечого мені.