Ой, леле, набридло
у наброді скніти!
Піти, може, з бидла -
у а́нтисеміти?

Вони ж - у райкомі,
профспілці, у Раді,
у райвиконкомі, -
коротше, при владі!

Про «анти» - второпав,
це - щось «не до пари»:
коню - антилопа,
старцям - антиквари...

Та хоч в семирічці
вивчав семипілля,
не знаю семітів, -
прослухав з похмілля...

Та вибравсь я швидко
зі скрути цієї,
бо взнав від сусідки:
це - просто євреї,

які - гендлярі,
маклаки та діляги,
купці, крамарі,
торгаші та завмаги!

Хильнув я казенки...
Вже били їх всяко
Хмельницький, Шевченко,
й його гайдамаки;

то, може, на користь
пішли ті потуги,
й тепер не потвори
вони й не хапуги?

Бо з них - тільки глянь! -
наша діва Марія,
Мишко, мій друган
(він корів у нас криє),

той лікар, що різав
мені аневризму,
і навіть - сюрпризом! -
засновник марксизму...

Тут вдався у спогад
співпляшник бувалий:
«Вони ж, - каже, - бога
із зиском продали!

І ось тобі спадки
Абрама Лінко́льна:
на всіх нас - нападки
анти́алкогольні!..»

В буфетах - вже зранку
обважують, скнари,
та з заднього ґанку
виносять товари.

Беруть, гріховоди,
дружин-українок, -
псують нам породу
й захоплюють ринок!

Он, пишуть з Єгупця,
що там вони - цяці,
в цих ко́ристолюбців
там дачі-палаци...

Жидам на біду
я виношу свій вирок!
Я бити іду
продавців та касирок!