Я - найнепитущий у нашій рідні, а також - настирний й завзятий, і наша родина поклала мені зі списком доручень з аршин в довжині, хоч лусни, до міста чвалати. Щоб привіз я шуряку куль цукрового піску, удовиці мого хресного - лимонів, діверу сестри - ковбас, дядині старенькій - гас, ну, а брату - просто «Старку» у бідоні. Забути боюся між давки й машин, що-скільки-кому по абетці; я вивчив напам’ять доручень аршин, а гроші сховав у шкарпетці. Отже, небожу - текстиль, сестриній зовиці - сіль, двом онукам - кілька іграшок й цукерки, тітці та дружині - круп, матері - розчинний суп, ну, а батькові - «Зубрівки» півцеберки. Я йшов як в атаку, я біг марафон, й шкарпетки не зняв я ні разу... Щоб випадком список не сплив за кордон, його проковтнув я відразу. Просить борошна сестра, свату - «Екстри» піввідра, першій жінці шуряка - олії трохи, без цигарок чахне кум, пасербу - даєш ізюм, а дочка чека парфуми та панчохи. Так що я, за облизнем гнався весь час?! Та ось є товар... «Нумо, кете!» Питають: «Білети з запрошенням в вас?» Кажу: «Казначейські білетиЗначить, мила - свояку, зятю - «Київську гірку», а своякині - відріз на сарафани, для невісток - сірників, сигарети для синів, а мені - уже настій валеріани... Про картку й талони я слухав байки, про довідки та про прописку... Навіщо тоді їв папір той цупкий, навіщо карбованці пхав в чобітки, й навіщо рушав в цю поїздку? Треба десь дістати чай, - тесть-бо вдасться у відчай; для небожа - бочкового оселедця, тещі - для волосся хни, свекрові сестри - штани, ну, а дід і самогоном переб’ється!
                   
© М.В.Шевченко. Переклад, 1991