В тебе очі - як граблі:
кинеш погляд звіддалі -
наче зуб’ям штриконеш, і діло швах;
якщо ж зблизька ти зирнеш -
це сливе смертельно теж,
ніби вдариш враз граблями по зубах!

Я здоровий, й не вайло:
десь два метри й сто кіло,
якось буцнувся з волом - так він помер...
Та не можу, далебі,
дати перцю я тобі,
хоч давно цю раду чую від сестер.

Годі, що б там не було!
Вже глузує все село,
що я сам собі латаю галіфе...
Майже кинув посівну
й кожну ніч тебе тягну
з танцмайданчика станційного кафе.

Я в дружків твоїх, роззяв,
мотоцикла «Іж» відняв,
щоб полегшити собі цю метушню...
Та в провулку після жнив
хтось комбайна загубив,
й я у темряві розбився в розмазню.

І Мишко-ветеринар
шив мене, як божу твар,
і за звичкою хвоста ладнав мені.
Як наркоз він спирт колов,
й вболівав тоді я знов:
не прийшла ти, хоч чекав я ночі й дні.

Що ж, поїду я до міст,
й тільки ампутують хвіст -
я віддячу тобі вчинок свинський цей:
повернуся - й на зорю
танцмайданчик той зорю,
й переїду в твоїй ланці всіх свиней!