Здрастуй, «Юність»! Це тут я,
Дуся Побийголод.
Я - ровесниця твоя,
тобто - сільська молодь.

Матінка мене довба,
боячись онуків:
«Рано ще, мовляв, ганьба,
встигнеш ще, тварюко!»

Мати, бачиш, - інвалід,
десь дістала травму
і занадилась як слід
в церкву православну.

Стала гавкати, й ніяк
збутися не може;
як посібник на медфак
ми її шлемо вже.

Люба «Юність», це не сміх,
дочитай цю драму!
Наш ветлікар, коли б зміг, -
виходив би маму.

Тато, кволий дармоїд,
потай звів ґуральню.
Він - воєнний інвалід,
так що - все нормально.

Є ще дід. Шанує вас
й каже, замість прощі:
«Мабуть, в радіо вже Спас
та у пресі тощо».

Ти гадаєш, мабуть, зле:
«Хто це спозаранку
знов листи до мене шле?
Певне, хуліганка!»

Ні, я вперше, без облуд, -
про мого Миколу.
Сльози ллються, - буде бруд,
ти читай спроквола.
 

Вже, мабуть, читали ви
про таку біду, та
дійде лист мій до Москви -
легше стане скрута.
 

Не лишай мене одну,
відгукнися, «Юність»!
Ну, куди тепер я, ну?
Хоч давися в клуні!..
 

Ні, я краще - від і до,
тобто - факт за фактом.
Тут гадюче, бач, гніздо
скоїлося раптом.

Захисти від дурнів злих
присудом відвертим
вірних друзів двох твоїх,
бо інакше - смерть їм!

Коля - як сказати? - він -
це з котрим я, словом...
Я пішла з ним на зажин, -
як з правофланговим.

Запал був в нас - й поготів,
й Коля ж - не льодина!
Правда, він не так хотів,
я в усьому винна.
 

Це було попід шосе,
де росте кульбаба...
«Юність», ти збагнеш усе,
ти ж бо теж бо баба!

Та й якби там був замет,
все одно б - те саме...
Я - блондинка, він - брюнет,
й ми були без тями.
 

Так, дарма це ми, дарма!
Але ж кров вирує...
Враз - три хлопці крадькома,
а Дмитро керує.
 

Ми прикрили наготу
від того конфузу,
а вони кричать: «Ату!» -
та беруть на глузи.

Глум - забава для хлоп’яг,
в них натура груба!
А найкраща із розваг -
коли це - без шлюбу...

Коля битися поліз,
я зніяковіла
і пішла з Дмитром у ліс, -
мабуть, очманіла.
 

А вночі мені на тин
хтось намазав ваксу,
і погнали нас з родин
з Колею до ЗАГСу...
 

Це - кохання, чи ще ні?
«Юність», ось питання!
Розтлумач скоріш мені,
в мене з ким кохання?

Здогадайся, як проста!
Коля мій - незграба...
Я - про нижче живота.
Ми ж обидві баби!
 

Ні, боюсь, не втямиш все ж,
хоч - простіше брукви;
тож ріжок ти відігнеш -
там уже всі букви.