Учора всю зразкову нашу ланку
пропасниця трясла безперестанку:
«Кориду на дозвіллі,
немов в якійсь Кастілії,
проведемо в оборі, а не п’янку!»

Чому б мені не випити півсклянки,
і що це в тебе, Дусь, за забаганки?
Вона мені: «Проблюйся,
це ж ніби Андалусія,
а за биків немовби - вівці-шпанки».

«Мантилью, - каже, - зшила мені Ганка,
я буду нині нібито іспанка,
плескатиму в долоні,
як донни в Каталонії,
а в тебе вже від трунку лихоманка!..»

Для чого ж я тверезий був цим ранком?
Мене схопили хлопці за сніданком.
Вони мене костили,
як дуче із Кастілії, -
сказали, що скидаюся на Франко.

Тоді я теж плеснув щось до горлянки...
І враз - як дві корови, дві іспанки.
Одна із них, дивлюся, -
як Дуся з Андалусії,
і я, приготувавшись, зняв підштанки...

Назавтра дали грамоту від ланки
за те, що на кориді (після п’янки)
мулету я з кальсонів
зробив, як в Каталонії,
й завдав же бугаєві прочуханки!