Здрастуй, Колю, любий мій, чоловік коханий!
Шлю до тебе свій привіт від усіх гуртом.
Ось приїдеш ти, боюсь, діловий, не п’яний,
так домівку й обминеш, - зразу у райком.

Як поїхав ти, я - в крик; наші молодиці,
ніби на якесь кіно, геть усі прийшли.
Так тужила по тобі... Ну, та це дрібниці:
заклопотана така, що нема коли.

Тут он вештався Дмитро, бренькав на бандурі.
Ледь мене не зґвалтував, ще й тепер тремчу!
Він з досади вже три дні як сказився, дурень,
а, між іншім, баб кругом - більш ніж досхочу...

Із райкому дзвонять, ти ордена одержав,
ніби в нашого кнура сила - ого-го!
Хоч в господі нашій він виробник найперший,
та кохаю я тебе більше, ніж його.

Як повернешся, дивись, ти не слухай кума, -
його з заздрощів тобі злоба розбира!
З агрономом я була, тільки ти не думай, -
ми балакали весь час тільки про кнура.

Ти там краще сам дивись, обмірковуй дії!
Тут відряджений в Москву вже признався, бач,
що партійних діячів ловлять там повії;
ну, а в осередку в нас ти ж таки діяч!

Ти ж, Миколо, там не пий, май терпець до дому.
Вдома можеш хоч чого, слово, далебі!
Прожену тоді усіх, навіть агронома, -
хоч культурний чоловік, на взірець тобі.

На господі в нас - бедлам: саж тече свинячий;
захиріла в самоті, в серці - каламуть...
Хоч який - вже приїжджай, любий мій козаче!
Якщо можеш, напиши, що там продають.