Чи я лежу, простромлений стрілою, як шмаркач,
чи, навпаки, - відвідує блондинка, -
я відчуваю, що мене «пасе» спостерігач,
причому - невловимий невидимка.

Помічають поведінку
незвичайну мою,
й залишається блондинка
ще незайманою!

Я веду її додому,
нишком з нею обіймусь,
а щось інше - так при ньому
я соромлюся чомусь.

 

Як з друзями гуляю, й випиваю де-не-де -
а що таке, ми ж щирі українці! -
мій невидимка десь в куточку склянкам лік веде, -
рахунок віднесе моїй блондинці.

Всі вже бачать поведінку
незвичайну мою,
й залишається блондинка
ще незайманою!

Проводжаю аж додому,
поцілуюсь, обіймусь,
а щось інше - так при ньому
я соромлюся чомусь.

 

Я нервував, я сіпався, звихнувся взагалі,
на хитрощі пішов: лягаю спати -
горілку й сало ніби забуваю на столі;
він звабиться - схоплю його за п’яти.

Я кажу собі в підтримку:
«Відганяй манію!
Залишається блондинка
ще незайманою...»

Я веду її додому,
нишком з нею обіймусь,
а щось інше - так при ньому
я соромлюся чомусь.

 

До того ж, шкодить він мені: наприклад, у четвер
ми сидимо, чекаємо врожаю;
Дмитро на хвіст від дубель-п’ять п’ятірками попер,
а в мене - дубель-пусто, пропускаю!

Всі тлумачать поведінку
незвичайну мою,
й залишається блондинка
ще незайманою!

Я її, як несвідому,
вчити грамоти візьмусь;
а щось інше - так при ньому
я соромлюся чомусь.

 

Аж ось на днях він у партком про мене написав
з помилками чотири анонімки.
Як я побачив на стіні цей «держполітвидав» -
так втратив глузд з цієї невидимки!

Взнав за почерком в доносі
кралю файну мою,
що лишалася і досі
ще незайманою!

Втямити хотів мотиви,
запитав: «Навіщо, Дусь?»
А вона - сором’язливо:
«Щоб зайняв, бо не діждусь!»