Ось я ввійшов, і пред’явив
папери всі у штабі,
і так доладно пояснив,
чому приїхав в табір:

«Не хочемо гешефту ми, -
про те ведеться мова,
що станемо ми шефами
для вас як установи.

Хоч це не терміново ще,
але ж - з поточних справ,
тож вивчити становище
радгосп мене прислав».

Але ламає плани всі
начальник пенькуватий:
«Вам добре б на Лук’янівці
дослідження почати!

Щоб слідчі спантеличили
й роззброїли дощенту, -
тоді б ви справді вивчили
потреби контингенту».

Я знов йому - направлення:
«Гайнуємо ми час!
Я ж просто - за уявленням,
на дві доби до вас».

«Та як же ви впізнаєте
вируючі в нас сили,
коли не уявляєте,
за що вас засудили?!»

«Людина є в наявності -
так і статтю зміркуєм!
Де вироки недавні ті
на острах чистоплюям?»

«Але ж це нісенітниця:
“зе-ка” на дві доби!
Та зона непохитна ця
не витерпить ганьби!»

Сичав він, загнаний у кут:
«Чи вже нема обмежень?
Не дослідна ділянка тут
для ваших спостережень!

Коли ж вам знову волю дам -
почнеться в зоні ремство.
Тут не учбовий заклад вам, -
серйозне підприємство!

Коротше, зайві балачки,
товаришу селюк.
У нас свої є мужики,
окрім блатних та сук».

Я знову вийняв папірці,
строчу, як з зернопульту:
«Облиште вже замашки ці
часів лихого культу!

Затримує ваш саботаж
села та зони змичку!»
І тут він здався, бо партстаж
втрачають й за дурничку.

Тоді кажу йому: «Майор,
підшефних нам давай,
по обміну між двох контор, -
збирати урожай!»