Повертаюся з майстерні -
де тут хліб мій та вино? -
раптом бачу: хтось химерний
пурха з жінки у вікно.

Натурально, я питаю:
«Хто такий?»
А вона: «Та це - із раю
Дух Святий».

Ох, зустріну того Духа -
обірву обидва вуха:
як святий - лети у рай,
а Марійку - не замай!

Хоч ти білий та пухнавий,
й крила, як у какаду,
та й на тебе є управа, -
до архангела дійду!

Мар’я - явище шалене,
вся кипить, як автоклав, -
ще й в претензії до мене,
що завадив я, мовляв.

Я - нічого їй такого,
далебі!
А Марійка: «Після нього -
зась тобі!»

Я тоді кажу їй твердо,
компетентно та відверто:

«Хоч існує він на світі
чортзна-скільки часу вже,
та жадає він щомиті
баб чужих й майно чуже!»

Я - до тещі, тітки Ганни:
«Виручайте, тільки - цить!
Ви без страху і догани
зайду «взяти» поможіть:

ранком я піду із хати,
взявши кіш;
як він з’явиться - гукайте
голосніш!

Тільки в ліжко він залізе -
тут і я з дрюком залізним;
він - крилом, а я - свердлом,
він - псалом, я - долотом!

Тут, звичайно, він здається
та під землю враз пірна,
бо, їй-бо, мені здається,
що цей ангел - Сатана!»

...Ось я вдерся в хату, наче
гайдамак і відчайдух:
«Де він, де?» - Марійка плаче:
«Відлетів від мене Дух!»

«От же ж голуб! Дуже спритний
плімутрок!»
«Так сьогодні ж - сьоме квітня,
крайній строк.

Він “Марічку” проспівав
та мене полоскотав...»

Так загрузнути в обмані!
Честь впустити у багно!
«Чи молилася ти на ніч?..»
Смійся, смійся, Сатано.