Із шабашів млосних,
зі зборів колгоспних
дві баби невидні до станції йдуть.
«Що ж, подруго відьмо,
розвідати їдьмо,
як наші у місті живуть!

Гнітять наші зміни:
корівні - руїни,
ревуть мотоцикли на Лисій горі,
а хлопці достиглі -
до міст собі збігли,
заходять самі упирі».

Тут - дідько із лісу:
«Куди ви? На Лису?» -
«Та ні, ми з кумою до міста йдемо». -
«Якщо ви юрбою -
візьміть із собою,
бо мрію я про ескімо!»

Хоч був він під газом -
пішли далі разом;
аж тут нагодився один вурдалак.
Ураз підхопився
й до них причепився,
кричав, ніби знає, що як.

«Ну, добре вже, - гайда!
Та тільки, галайдо,
щоб крові, наприклад, ти ссати не смів!»
Той вичистив ікла,
жага в очах зникла,
став красень - не вистачить слів.

...Вдаючи туриста
(з сусіднього міста),
забіг до цукерні ласун лісовик.
Він був ненажерний,
й лакузи майстерні
жбурнули його на смітник.

Розлючений дідько
все лаявся гидко,
а враз озвірілий упир десь утік,
а відьми-кобили
від цін - як зомліли,
відвідавши перший бутик.

І так, дуже мляві,
дочули в об’яві,
що гроші задурно дають в казино,
і вельми культурно -
хоч трохи сумбурно -
програли останнє майно.

Згадав лісовисько,
що в нього тут близько
живе волохатий дружок - домовик.
Пішов його звати -
і чує: «Геть з хати!
Тут ТОВ оселився торік».

А поки заброди
шукали пригоди,
здійсняв свою мрію брехун вурдалак:
знайшовши повію,
куснув її в шию...
Та від клофеліну закляк.