Мене підозра переймає,
що справжній світ - це бозна-де,
що там, де я, - життя минає,
а де мене нема - іде!

Якісь дотепні фантазери
мене роздражнюють, як пса:
«Там, де ти є, - лише химери,
а де нема - там чудеса.

Ти ж, наче трактор без пального,
застряв й стоїш на борозні.
Вже не шукаєш ти нічого,
й здаєшся зразу у борні.

Ти сам надів на себе збрую -
таку, щоб батогу під стать;
авжеж, де ти - завжди плазують,
а де нема тебе - летять!»

Я божеволію з відчаю,
мене бере безсила лють:
десь там, без мене - випивають,
а тут, зі мною - гірко п’ють.

Як у чортів на сковорідці
верчуся я, рвучись з вузди, -
і я щоранку мрію звідси
втекти собі кудись туди.

Хоч цілий день лузай насіння
чи лантухом лови чортя, -
тут - жалюгідне животіння,
а інде десь - таке життя!..

Коли ж ураз мені щастило,
й кудись я виривався був -
відразу там мені кортіло
назад, - туди, звідкіль прибув.