Тут спробуй не злякатися польоту,
коли напередодні, у суботу,
торочив товстошкірий головбух:
«Та що ІЛ-14!
Он, «Боїнг» у канадців
зробив під час приземлення бубух!»

І хоч би сплюнув, бо диви - наврочиш!..
Та де там, - він же знає запал наш:
для рідного радгоспу ми - що хочеш,
хоч знов по трактори на «Ростсільмаш».

І хоч трапом мене переїдь -
перед зльотом на серці шкребе,
і тренуюся заздалегідь, -
до штанів пристібаю себе.

Та, слава богу, ще не вилітаю,
тож час в аеропорті коротаю:
ми тут порозумілися з одним, -
за стіл поприземлялись,
і чарки вихилялись
за те, щоб сісти там, куди летим.

В кафе «Польот» під стелею - ні хмарки,
там затишно, і радіо мовчить;
вбіжить швейцар і гаркне: «Хто на Харків!..
Спокійно наливайте та сидіть».

У польоті - стаєш майже псих
від виття «полум’яних сердець»,
а тому - для безпеки усіх -
пристебни гамівний ремінець!

Мо’, сп’яну я звернувся в довідкову -
і сторопів, аж став тверезий знову:
таке мені сказали, що - мерсі!
У нас у Конотопі -
не гірш, ніж у Європі, -
свобода слова, котре знають всі.

Опівдні мій дружок не здужав й пити,
забув свій номер рейсу та маршрут,
грозився «Ту» на полі запалити,
аби собі здобути парашут.

Я виводив його із імли:
- Це ж тобі не цигарки, - літак!
Краще вже «Стюардесу» пали, -
он, блукають вони просто так.

Друг розповів: летів на Переяслав,
зненацька гасло «Не палити!» згасло,
тут - вибух!.. Та не схибив мій друган:
розправив тілогрійку,
між хмар спіймав течійку -
та й приземлився в клумбу на майдан.

Які бувають справи дивовижні!..
А поки що - у нас тут, на землі,
відстрочують всі рейси за два тижні
на тридцять третє грудня взагалі.

Геть жену хвилювання тупе
і собі у долоні плещу:
якщо буде в повітрі НП -
спланерую униз на плащу!

Але - пригадую, що Дуська, як збирала,
той плащ мені у речі не поклала, -
і дав же бог дурну дружину цю!..
І є лише дві сітки, -
на їжу та пожитки, -
а сітками - не вхопиш й вітерцю...

Не зрушу з місця, за таких обставин!..
Аж ось - повідомляють невпопад:
«Шановні пасажири, що за травень!
Посунутий ваш рейс на листопад».

Марно сіпаюсь: це ж не Бейрут, -
не завадить ніхто, крім базік,
терористів на борт не беруть,
а всі вади зживуть на той рік.

Нехай вам здамся повним ідіотом -
в європах я б літав «Аерофлотом»!
У них там - зразу в небо, і «гуд бай».
А нам - не треба стресу,
у нас - затримка рейсу,
мовляв, зайча, ще трохи пострибай.

Ми ще звільнили декілька посудин,
тепер до вітру снуємо щомить;
вигоди - надворі, хоча і грудень,
і Новий рік на «Ту» до нас летить.

Друг грозився при цьому весь час,
що міністра в літак запряже:
«Як же так? Вся країна у нас
не летить навіть поповзом вже!»

Тим часом в Петропавловську-Камчатськім,
озброївшись терпінням азіатським,
плюючи на запізнення своє,
добу проводить третю
з шампанським в туалеті
сам Новий рік, - і сам за себе п’є.

Помішуючи воблою в бокалі,
щоб вийшов газ - від газу в нього тик, -
сидить собі на аеровокзалі
й чекає, щоб настав наступний рік.

Та літак би в Іркутську не сів, -
там на смузі і вовк застряє...
От нових довгожданих часів
у країні і не настає.