Я тепер в запої від самітності,
по ночах я чую голоси...
Якось глянув, для різноманітності, -
чорт сидить від ліжка навскоси!

Строїв міни він мені й моргав,
і тихенько я йому сказав:

«Я тут налигався, бач, слив’янкою,
ти ж, мабуть, із сірки п’єш первак...
Підсідай же зі своєю склянкою,
чи посидь зі мною просто так.

Що ти там зіщулився, чортусь?
Йди сюди, а то перехрещусь!»

Чорт сказав, що п’яних він бере, бува,
а тоді - не скаржтеся, мовляв;
та при цьому хлібом не погребував,
і слив’янку з миски похлебтав.

Скінчиться цей бутель - ми притьмом
збігаємо в клуню із цебром.

Втім, щось заважка для мене тара ця...
Й сам побіг з цебром він у пітьму.
І не втямлю: чи мені він мариться,
чи то я ввижаюся йому...

Чорт мені цебер в зубах приніс,
пометляв хвостом й лизнув у ніс.

Я йому пробачив ці недоліки,
й запитав: «Кажи начистоту:
кажуть, в пеклі наших алкоголіків
шкварять винятково на спирту?»

Чортихнувся він у весь оскал:
«І там не той товариш править бал!»

А коли на вулиці розвидніло,
раптом бісик зник чортзна-куди,
залишивши запашок уїдливий
і чомусь собачих лап сліди...

Прийде знов - я з радістю прийму:
краще з чортом вже, ніж самому.