Щоб сприймати правильно реалії,
має знати навіть і селюк,
як до місця рівного в Австралії
підпливав покійний нині Кук1.

Як опісля кожної баталії
на теренах від Галичини
аж до міста Рівного - в Австралії -
їли своїх ближніх дикуни.

Але чому аборигени з’їли Кука?
І хто конкретно? - Мовчить наука.
Або свої, або ригени-злодіюки...
Мо’, був найслабший - і з’їли Кука.

Є думка, що тубільний гетьман, сатанюка,
волав, що ніби сан є рабина у Кука2.
Помилка вийшла, - ось про що мовчить наука:
хотіли - ребе, а з’їли - Кука.

На ребе надто вже у всіх свербіли руки, -
а що поробиш, така спонука!..
Пустили пір’я із перин башибузуки,
креснула шабля - й немає Кука.

Та гадку ще одну дамо для противаги:
це Кук Василь3 був, й він спожитий від поваги,
бо політрук усіх мутив та улюлюкав:
- Не треба ребе, - хапайте Кука!

Мовляв, хто з’їсть його з гарніром із латуку,
той стане схожий доброчесністю на Кука...
Комусь попалася під руку каменюка,
жбурнув, падлюка, - й немає Кука.

Тепер узяла дикунів отих розпука,
списи ламають, ламають луки,
ущент свої спалили бунчуки та дрюки, -
переживають, що з’їли Кука!