У страхітних, у дрімучих,
у чернігівських лісах
люта нечисть ніс пиндючить
й на людей наводить жах.

Виють з хащі упирі,
мов небіжчики,
а відьма́чі чотарі
дмуть у свищики.
Лячно - аж жах!

Там у кожному болоті
мавки з дідьками живуть, -
залоскочуть до нудоти
і затягнуть в каламуть.

Хоч ти верхи, хоч ти пішки -
заграбастають,
а літавиці-небіжки -
так і шастають.
Лячно - аж жах!

А чумак або вояка
потрапляли часом в ліс, -
хто з Москви, хто з переляку,
а хто здуру в нетрі ліз.

Чи з великого ума,
чи без рації -
і поднесь про них нема
інформації.
Лячно - аж жах!

Із заморського із лісу,
де така у бісів лють,
що самі себе ті біси
трохи-трохи не жеруть, -

делегація прийшла
якось вдосвіта, -
перейняти в справі зла
частку досвіду.
Лячно - аж жах!

Соловей-розбійник вміло
влаштував гостям банкет,
а від них був Змій Годзила
та вампір, його клеврет.

З потерчат робили й жерли
налисники,
та пили з голів померлих,
харцизники!
Лячно - аж жах!

П’яний Змій в чотири горла
крикнув з дуба Солов’ю:
- Повітруль виводь до кола,
хай танцюють, чи приб’ю!

Й хай співають, як ундини,
й не попсу,
чи усіх вас по купинах
понесу! -
Лячно - аж жах!

Соловей - він теж не ангел,
вибуховий, як тротил.
Свиснув, крикнув: - Ах ти, шланга,
гад заморський, крокодил!

Геть відсіль на всі чотири, -
ти ж так зроблений!
Й забирай свого вампіра,
поки добре з ним! -
Лячно - аж жах!

Всі істоти страховидні
заревли, немов дурні:
- Чи ми відьми, чи не відьми?
Патріотки ми, чи ні?!

Налигався, як той хам,
а розслабився -
так на наших милих дам
ще повабився! -
Лячно - аж жах!

...І донині літні люди
повідають круг стола:
нечисть стала груди в груди
і саму себе звела.

Припинилися з тих пір
всі незлагоди,
по гриби йдемо у бір
та по ягоди.
Де й подівся той страх!