В лісі-пралісі (ген, за висілком)
завелась Коза, хиндя зна чому...
Хоч вовки кругом - а не вий сірком!
От і мекала по-козлячому.
Не виштовхувала з хатки бідолаху-зайчука,
не грозилася нікого заколоти...
Хоч було від неї користі - як з цапа молока,
але й шко́ди не було також ні йоти.
Не робила нікому завад вона,
бо ж характеру - вельми сумирного...
Та узяли Козу - і негадано
на козла обернули офірного!
От, хоча б, - Ведмідь, вайлуватий мудь,
скривдить десь когось по-ведмежому -
так за роги враз ту Козу ведуть,
і гилять її, геть збентежену...
А вона не боронилася насильством проти зла,
а терпіла лупцювання без комизу.
Сам Ведмідь сказав про неї: «Хоч куди козак Коза!
Героїня просто, козяча мармиза!»
Пильнували Козу, дозиралися, -
від усякого збитку ймовірного,
бо ж не можна - населення пралісу
без козла залишити офірного!
А Коза собі знай стриба цапком;
тільки виникла в неї гра така:
десь над стежкою сівши за бузком,
матюкне услід Вовка-братика...
А невдовзі, відбуваючи офіру чергову -
за якісь паскудства вовчої ватаги -
по-ведмежому облаяла громаду лісову,
тільки вчасно не звернув ніхто уваги.
І в усьому Козі потурали всі,
не позбувшись ідеї настирної,
що немає нікого у пралісі
визначніше козлиці офірної.
От тоді Коза розходилася,
почала вона бозна-що плести:
«Зніму роги я з галайди-лося!
Відберу в вовків їхні попусти!
Покажу нарешті справжню вам козу та дерезу,
от уже - тупу-тупу всіма ногами!
Всіх на роги намотаю й по грудках вас рознесу!
Я не довго копирсатимуся з вами!
Ваша доля вам здасться ще гіршою,
начувайтеся лиха добірного!
Хто офіра тепер - я вирішую,
бо це я - за козла тут офірного!»
...В лісі-пралісі (ген, за висілком)
править бал Коза необмежено:
як вовки кругом - так і вий сірком
та вишкірюйся по-ведмежому.
А підрослі козенята усімох пішли крізь ліс -
і з вовчиськів полетіли пух та пір’я, -
адже нинішня правителька, висуванка із кіз,
в керівництва має виключне довір’я.
І мордує Коза нас ухвалами:
мають бути піддані покірними!
Різних вепрів й ведмедів з шакалами -
всіх зробила козлами офірними.
|