Є у всіх у нас - в нездар,
дурнів, шалапутників -
десь на небі серед хмар
ангели-заступники.

Те ж у ангела ім’я,
тільки інше прізвище:
він Микола, як і я,
тільки він - Святий іще.

Є у мене друг, Мишко,
не п’ємо з ним чаю ми.
Коли є у нас сірко -
враз його кінчаємо.

Я хилив не так зухвало,
а Мишко - як сучий син,
бо в архангела Михайла -
просто позахмарний чин!

Мишці заздрив, як ніколи,
бо я певен: хоч захлянь -
для угодника Миколи
не пороблять потурань.

Й щось на поклик він не йде, -
не дійшло б до сутички:
бог від мене - бозна-де,
а йому ж там - тутечки.

Розберуть тут будь-кого
забобони класові:
у Мишка святий - ого!
А у мене - так собі...

Та обох нас в КПЗ
вчора приваландало, -
мабуть, мій - в шинок везе
мишкиного ангела.

От тепер сиди й чекай,
що там з ними трапиться...
Хоч пішли б до бога в рай, -
час-бо заступатися!

Ні, нема надій на те,
ми вже призвичаєні.
Випивачка - це святе!
Ми їх вибачаємо.